Дніпрова Чайка – духовний символ Херсонщини
99 років тому, 13 березня 1927, полетіла у засвіти вільна пташка – Дніпрова Чайка (літературний псевдонім Людмили Олексіївни Василевської, дівоче прізвище – Березіна). Видатна українська письменниця, поетеса та педагогиня, яка стояла біля витоків української мариністики та дитячої опери. Попри значний внесок у культуру, її ім’я тривалий час залишалося в тіні через національно-свідому позицію та активну участь у громадському житті. Її творчість не вписувалася в канони тодішньої пропаганди.
Вивчення літературної спадщини Дніпрової Чайки є надзвичайно актуальним сьогодні. 2026 рік на Херсонщині оголошено роком Дніпрової Чайки – згідно з розпорядженням начальника Обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна та на честь 165-річчя від дня народження письменниці й громадської діячки.
Вшановуючи її світлу пам'ять, 13 березня фахівці відділу краєзнавства нашої Гончарівки провели літературні години «Дніпрова Чайка: духовний символ Херсонщини» для учнів старших класів Херсонського ліцею № 51, Херсонського наукового ліцею та вихователів дошкільних навчальних закладів №№ 17, 34, 35, 73 м. Херсона.
У «Записній книжці» Людмила Березіна занотувала: «Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які: паперові! І тепер уже сверблять колодочки! Тепер тільки і робить, поки чайка ще вільна птиця…».
Учасники заходів дізналися про роки становлення Дніпрової Чайки як особистості: дитинство; навчання; вчителювання; участь у створенні російсько-українського словника; представлення фольклорних матеріалів, зібраних на Херсонщині, на IV археологічно-етнографічному з’їзді в м. Одесі 1884 року. Молода письменниця стояла на захисті знедоленого народу, української культури і мови у той час, коли діяв Емський указ, що встановлював жорсткі обмеження на використання української мови у культурній, освітній та видавничій сферах. А ще молода письменниця захоплювалася творчістю Т. Г. Шевченка, у рік смерті якого народилася.
«Чайка Дніпрова пропагувала українство як могла», – зазначав херсонський літературознавець Іван Немченко.
Більш детально розглянули разом з присутніми два херсонські періоди життя письменниці: 1885–1887 та 1895–1908 роки. Цей час був досить плідним у творчості Дніпрової Чайки. Чого вартує створення у 1888 році лібрето першої дитячої української опери «Коза-дереза», музику до якого вперше аматорськи підібрали Олександр Русов, Олександр Лінфорс та Андрій Конощенко. Тобто перше лібрето до першої дитячої опери виконували не професійні актори, а зіграли чарівні малята, діти у Херсоні. Це був фурор! Захід викликав величезний резонанс у дитячої аудиторії.
За участю запрошених розмірковували над символічністю поезій авторки, переглянувши відеороботу «Береза»; захоплювалися морськими пейзажами з «Морських малюнків»; декламували вірші неймовірної глибини «Зірка» та «Єрихонська рожа».
Присутні співпереживали злетам і падінням сімейного життя Людмили Березіної та Феофана Василевського (до речі, не всі феміністичні погляди розділяв чоловік). Учасники заходів переглянули відеосюжет, в якому кандидатка філологічних наук Олена Хобта розповідала про українофілку та феміністку Дніпрову Чайку.
За життя про письменницю мало говорили, оскільки вона абсолютно не вписувалася в тодішню ідеологію. Як героїня її легенди «Дівчина-чайка», Людмила Олексіївна прагнула свободи, світла та служіння людям. У своїй громадській та літературній діяльності письменниця виявляла стійкість, за що зазнавала утисків та переслідувань.
Дніпрову Чайку по праву вважаємо духовним символом Херсонщини за її глибокий зв'язок з краєм, де вона провела значну частину свого життя, та роль у формуванні національної ідентичності півдня України. Поетичні слова-настанови з оповідання «Самоцвіти», актуальність яких не втрачається й сьогодні, знайшли відгомін у душі кожного, хто завітав на літературні години:
«Не жалуйте праці, не жалуйте коштів, несіть подарунки та добре пильнуйте, щоб часом в руїні під навалом грузу не зникли коштовні оздоби колишні.
Шукайте, пильнуйте: срібло та злото і в смітті дзвенить, самоцвіти й крізь бруд заяскріють.
Знайшовши, обвіявши порох, несіть обережно і радо в новую будівлю: будуєм – бо ми не тільки фортецю, не тільки оселю гостинну – будуємо храм віковічний, храм величі, щастя й краси.
Пильнуймо ж оздоб дорогих!
Шануймо свої самоцвіти».
Пильнуймо, пам’ятаймо, вивчаймо, шануймо і зберігаймо наше українське!
