"Я всегда был за тех, кому горше и хуже..."

Я всегда был за тех, кому горше и хуже,

Я всегда был для тех, кому жить тяжело.

А искусство мое, как мороз, даже лужи

Превращало порой в голубое стекло.

Я любил и люблю этот бренный и тленный,

Равнодушный, уже остывающий мир,

И сады голубые кудрявой вселенной,

И в высоких надзвездиях синий эфир...

Олександр Вертинський

Чергове засідання літературного клубу «Елінг» пройшло у досить незвичному для учасників форматі – це була зустріч у літературному кафе.  Ініціатором проведення такої зустрічі  стала Людмила Сергіївна Поповкіна, відвідувачка літстудій.  Саме вона виступила з ідеєю провести лекцію, присвячену творчості естрадного артиста та  кіноактора, композитора, поета і співака, кумира естради в першій половині XX століття Олександра Вертинського.
Людмила Поповкіна  розповіла про непростий життєвий та творчий шлях Олександра Михайловича: про його дитячі та юнацькі роки, перші виступи на сцені (спочатку як  учасника трупи, а згодом як засновника нового естрадного жанру), роки еміграції. 
Так, це була людина-оркестр: поет, шансоньє, композитор, актор. Олександр Михайлович народився у Києві,  прожив життя, сповнене пригод, захоплень, розчарувань, аншлагів і самотності. І приправлене гірким соусом ностальгії.   23 роки життя він мандрував світом, Туреччина, Румунія, Польща, Німеччина, Франція, Палестина, США, Китай —  хоча увесь цей час мріяв повернутись на Батьківщину. Видатний співак та поет Олександр Вертинський, українець та уроджений киянин незадовго до смерті писав дружині: «Мне бы надо быть украинским певцом и петь по-украински! Україна — рідна мати! Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для нее и не на ее языке!..» Він усе життя вважав себе «українцем за народженням» (ба навіть «хохлом» себе називав), а своїм маленьким донькам співав як колискові тільки українські народні пісні.
Людмила Сергіївна поділилася власними думками про сприйняття  Олександра Вертинського як творчої особистості. Знайомство з творчим доробком поета та співака сталося завдяки її чоловікові, Сергію Поповкіну. Він був палким прихильником творчості великого Маестро: знав багато цікавого про артиста та навіть сам пробував виконувати його романси під аккордіон або гітару.
Під час заходу звучали записи романсів ("Юнкера", "Прощальный ужин", "Ты успокой меня", "Над розовым морем", "Танго магнолии" та ін.) у неперевершеному виконанні Олександра Вертинського й очі присутніх видавали душевні хвилювання кожного… Наприкінці зустрічі пані Людмила  прочитала вірш-посвяту Олександрові Вертинському, який написав її вже нині покійний чоловік Сергій Поповкін:

Александру Вертинскому