Незламність Ірини Горобцової
Коли російські війська увійшли до Херсона, багатьом стало страшно. Хтось мовчав. Хтось виїхав. А хтось, як Ірина Горобцова, залишився – не просто фізично, а душею, серцем, волею. Ірина – не вигаданий персонаж героїчного роману, а реальна жінка, волонтерка, ІТ-фахівчиня, донька і подруга, яка стала символом спротиву в окупованому Херсоні. Її історія показує мужність, нескореність та біль, що триває й досі.
Майбутня активістка народилася у Херсоні 13 травня 1985 року. Здобула дві освіти – технічну і психологічну, працювала в ІТ-компанії, де займалася контролем якості програмного забезпечення. До війни у дівчини було звичайне міське життя: любила подорожувати, вивчати мови, допомагати іншим. Але після повномасштабного вторгнення вона перетворила свою сімейну оселю на «домашній штаб спротиву». Усе, що могла, дівчина віддавала на волонтерство: ліки, їжу, гроші, час. Зокрема, допомагала місцевій лікарні: разом з друзями підвозили лікарів з віддалених районів, шукали і привозили продукти харчування, медичні препарати та перев’язувальні матеріали, а також доставляли ліки тяжкохворим у віддалені населені пункти Херсонщини.
Попри небезпеку, Ірина публічно висловлювала свою позицію. Дівчина ходила на мирні зібрання проти російської окупації у Херсоні та публікувала фото звідти у соцмережах; не боялася виступати на підтримку ЗСУ, писати про злочини окупантів, розповідати як виживає місто. 11 травня 2022 року Ірина Горобцова зробила останнє оновлення на своїй сторінці у мережі «Facebook» з вимогою екстрадиції бійців «Азову», заблокованих на заводі в місті Маріуполі. Це було відверто, сміливо, боляче і небезпечно. І все це – в місті, де за український прапор чи навіть слова «Слава Україні» вже можна було зникнути без сліду.
Саме це з нею і трапилося. 13 травня 2022 року, на день народження активістки, група невідомих у російських військових одностроях під’їхала до багатоквартирного будинку в Херсоні, де волонтерка жила разом із батьками. В їхній квартирі влаштували обшук і забрали Ірину з собою, сказавши батькам, що везуть її на допит. За словами матері дівчини, головним доказом так званої «шпигунської діяльності» доньки став український прапор, який військові рф знайшли під час обшуку. Вони також вилучили ноутбук і мобільний телефон активістки.
«Забрали та повезли, а надворі ще чекало дві машини і ще пʼять чоловік озброєних. Вона навіть нічого сказати не встигла. Ось так пройшов 37-ий день народження Ірини. І бігав такий маленький лейтенантик, тряс мені тим прапором і кричав: “О, у вас тут гніздо! У вас тут гніздо! У вас тут гніздо!”», – пригадує мати Ірини.
«Ми запитали, коли чекати на доньку. Один із цих військових сказав: “Вона може сьогодні ввечері повернеться”. Ну, ми так і надіялись, що вирветься. Чекали, чекали і не дочекалися», – розповідає Володимир Горобцов.
«Субота була, і тут телефонний дзвінок. Ірина подзвонила: “Тато, я на гучномовцю, не переживайте, все в порядку, не шукайте, все буде нормально”. І на цьому закінчилось», – каже батько.
Більше зв’язку з Іриною не було, і батьки вирішили звернутися до російської окупаційної адміністрації в Херсоні. Там їм повідомили, що доньку відвезли в окупований Крим.
Пізніше стало відомо, що спочатку Ірина Горобцова перебувала в Херсонському СІЗО, де її бачив міський голова Голої Пристані Олександр Бабич. Потім її перевезли до сімферопольського ізолятора №1 в окупований Крим і далі – до СІЗО №2 окупованого Сімферополя. Там, у слідчому ізоляторі, волонтерка провела понад два роки без зв’язку із зовнішнім світом і без будь-якого рішення суду. Її звинувачували у «співпраці з українськими спецслужбами» – стандартне й абсурдне формулювання, яке російська влада навішує на всіх незгодних.
Справа про шпигунство була відкрита тільки у березні 2024 року. А вже влітку того ж року окупаційний Херсонський обласний суд засудив активістку до 10 років та 6 місяців позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму за звинуваченням у шпигунстві (ст. 276 КК рф). Зі своїм адвокатом Емілем Курбедіновим Ірина Горобцова вперше побачилася лише в суді, оскільки росіяни засекретили справу і не допускали до неї захисника.
Керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора України Юрій Бєлоусов стверджує, що така практика росіян щодо українських заручників є нормою під час російсько-української війни: «Окупанти говорять затриманій особі: “Ніхто не знає, де ти. Ніхто не знає, що з тобою тут відбувається. Я можу робити з тобою будь-що”. Й саме тому вони приховують своїх заручників – щоби ніхто не бачив і не знав, де вони. Росіянам здається, що вони не понесуть за це відповідальність».
Листуватися з рідними (через сервери російської служби виконання покарань) й отримувати посилки Ірина змогла лише після того, як росіяни відкрили проти неї кримінальну справу. Це відбулося в березні минулого року. Та спершу вони тримали її в карцері, не дозволяли сидіти чи лежати – лише стояти. Так Горобцову змушували підписати абсурдні зізнання, щоб завести на неї справу. Зрештою жінка погодилася, адже окупанти пообіцяли, що лише так її зможуть обміняти.
У лютому 2025 року Ірина написала листа зі зверненням до української влади, де благає повернути додому всіх цивільних українок, яких утримує росія. Цим листом з журналістами поділилася Катерина Золотухина, яка разом із полоненою Іриною Горобцовою працювала в компанії DataArt.
Цей лист рідні активістки відправили в різні українські органи влади: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, СБУ, Офіс Президента України, Національне інформаційне бюро, Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ці установи або скеровували в інші інстанції, або писали, що «вживатимуть заходів у межах компетенцій».
У листах до рідних Ірина розповідала і про інших українок, яких викрала росія, – деякі з них уже мертві. Ще у грудні 2024 року від дівчини надійшов лист, де вона говорила про погіршення свого стану і брак медичної допомоги в СІЗО Сімферополя, де її утримують.
«Листи від Іри – це щось таке прекрасне та ніжне! Вона ставить запитання, збирає інформацію, яка хоч трішечки повертає її до нормального життя. Іра знає, що у мене є два котики, а тому завжди про них питає. Пише: „Катюш, а розкажи мені, будь ласка, про своїх котиків. Що вони творять?“. Мене щиро дивує, як людина, яка переживає полон, може залишатися на позитиві й питати про моїх котів. У магазині в СІЗО вона купила кольорові олівці, тому тепер у кожному листі залишає нам малюнки», – розповідає колега Ірини, Катерина Золотухина.
Рідні побоюються за стан здоров’я доньки в неволі, оскільки до затримання у неї діагностували мозкову аневризму, що потребує постійного медикаментозного супроводу. У листі вона писала, що два з половиною роки її зводить із розуму головний біль через недосипання і нерви. Її позбавили меддопомоги та ліків. Таблетки, які потрібні Ірині для контролю болю і нервового стану, мають видаватися за рецептом, що в умовах СІЗО неможливо. Медична служба апелює до її статті («шпигунство») і відмовляє в обґрунтовано потрібній допомозі. Якось в Ірини виник сильний біль у серці. Фельдшера тоді так ніхто й не докликався, а допомогу жінці надавали її співкамерниці.
Щоб тримати справу на слуху, 10 вересня 2024 року Ірина Горобцова подала апеляцію на рішення російського суду. Розгляд спершу призначили на 12 березня 2025-го, а потім перенесли на 31 березня в Москві. Та на слуханні в московському Апеляційному суді, яке відбулося 1 квітня 2025 року, апеляцію відхилили – вирок залишився в силі. За словами батька Ірини, рішення не підлягає подальшому оскарженню – у термінах російського права це практично кінець юридичного шляху.
Згодом Ірину етапували: вона потрапила до Рязані, а потім у червні її мали відправити до Мордовії. Виправна колонія № 2 у селищі Явас Зубово-Полянського району – це близько 1,5 тисячі кілометрів від рідного Херсона. Про це пише Центр прав людини «ZMINA» з посиланням на інформацію кримських правозахисників.
У червні 2025 року родина отримала останній лист від Ірини – тоді вона ще перебувала в Рязані та повідомляла, що її готують до етапування в колонію, де вже утримують дві інші українки, знайомі їй з Сімферополя. Батько зазначив, що після відмови в апеляції, усе, що лишається – спроба помилування – юридично це єдиний шлях врятувати долю доньки.
Наразі ні родина, ні правозахисники не мають прямого контакту з Іриною. Після листа від 10 червня зв’язок перерваний, і подальша доля дівчини залишається в інформаційному вакуумі.
Інтернет-джерела
1. Глянько Катерина. Окупанти вивезли херсонську активістку Ірину Горобцову із СІЗО у Сімферополі [Електронний ресурс] / Катерина Глянько // Суспільне Крим : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/crimea/969495-okupanti-vivezli-hersonsku-aktivistku-irinu-gorobcovu-iz-sizo-u-simferopoli/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 13.03.2025. – Дата перегляду : 19.07.2025.
2. Іванова Таміла. Херсонку Ірину Горобцову, яку два роки тримали у СІЗО в Сімферополі, росіяни звинувачують у шпигунстві [Електронний ресурс] / Таміла Іванова // Суспільне Херсон : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/kherson/726637-hersonku-irinu-gorobcovu-aku-dva-roki-trimali-u-sizo-v-simferopoli-rosiani-zvinuvacuut-u-spigunstvi/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 18.04.2024. – Дата перегляду : 19.07.2025.
3. Мінджоса Софія. «Це наш сигнал SOS». Тестувальниця, яку вже три роки утримують росіяни, звернулася до української влади [Електронний ресурс] / Софія Мінджоса // Duo. ua : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://dou.ua/lenta/articles/iryna-horobtsova-letter/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 28.03.2025. – Дата перегляду : 21.07.2025.
4. Новікова Вікторія. «Мамо, це за мною». Історія херсонської волонтерки Ірини Горобцової, яку окупанти понад два роки тримають у заручниках [Електронний ресурс] / Вікторія Новікова // Signal To Resist : [інтернет-проєкт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://signaltoresist.com.ua/iryna-horobtsova/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 11.02.2025. – Дата перегляду : 20.07.2025.
5. Пунтусова Ангеліна. Херсонська волонтерка 28 місяців перебуває у російському полоні: історія Ірини Горобцової [Електронний ресурс] / Ангеліна Пунтусова // Суспільне Херсон : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/kherson/847721-hersonska-volonterka-28-misaciv-perebuvae-u-rosijskomu-poloni-istoria-irini-gorobcovoi/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 30.09.2024. – Дата перегляду : 19.07.2025.
6. Струк Юлія. Справа під грифом «Б» – Бандерівка: херсонська волонтерка рік у полоні росії [Електронний ресурс] / Юлія Струк // Kyiv Post : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.kyivpost.com/uk/post/16546. – Назва з екрана. – Дата публікації : 03.05.2023. – Дата перегляду : 23.07.2025.
7. Херсонська активістка Ірина Горобцова звернулася до української влади з проханням повернути з російської неволі всіх цивільних бранок [Електронний ресурс] // Zmina: центр прав людини : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://zmina.info/news/aktyvistka-iryna-gorobczova-zvernulasya-do-ukrayinskogo-vlady-z-prohannyam-povernuty-z-rosijskoyi-nevoli-vsih-czyvilnyh-branok///. – Назва з екрана. – Дата публікації : 30.03.2025. – Дата перегляду : 20.07.2025.
8. Херсонська волонтерка двадцять вісім місяців у російському полоні [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі Суспільне Херсон] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=-WfqPRXkYyc. – Назва з екрана. – Дата публікації : 30.09.2024. – Дата перегляду : 18.07.2025.
9. Херсонську активістку, політув’язнену Ірину Горобцову етапували до Мордовії [Електронний ресурс] // Zmina: центр прав людини : [інформ. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://zmina.info/news/hersonsku-aktyvistku-polituvyaznenu-irynu-gorobczovu-etapuvaly-do-mordoviyi/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 22.07.2025. – Дата перегляду : 25.07.2025.
