Розстріляне відродження: траєкторія долі Миколи Куліша
«Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…» – зазначав Микола Куліш. А ще пророче, більше століття тому, наголошував у творах: «Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!». Ці слова як ніколи актуальні сьогодні!
До 131-ї річниці від дня народження одного з найвизначніших драматургів України початку XX століття – Миколи Гуровича Куліша – представники відділу краєзнавства ХОУНБ ім. Олеся Гончара завітали на колоквіум «Розстріляне відродження: траєкторія долі Миколи Куліша», який традиційно пройшов у співпраці з Херсонським міським центром професійного розвитку педагогічних працівників. Учасники заходу ознайомилися з життям та творчістю українського письменника, громадського діяча, режисера, драматурга, журналіста та редактора, представника Розстріляного відродження.
Дитячі бідацькі роки, навчання попри брак коштів, Перша світова війна, Лютнева революція, військова кар’єра, два поранення, глибока депресія, що вплинула на світоглядний злам царського офіцера, ув’язнення, уникнення розстрілу та, начебто, свідомий вибір стати комуністом. Щоправда, дружина Антоніна Іллівна Невелль залишила інші спогади: «Як велику почесть, піднесли Миколі партійний квиток, від якого тоді ніхто не мав права відмовлятися. Все пізніше життя він був в’язнем цього партійного квитка».
До глибити душі зворушила історія кохання Миколи Куліша та невисокої й зеленоокої Тосі – Антоніни Іллівни Невелль. Мобілізований Микола Куліш сумуючи за коханою зважився на доволі ризикований вчинок. Щоб побачити кохану він самовільно залишив розташування частини на п’ять діб, пішов за 72 версти від казарми, у село Єлизавотівку Лисаветівської волості Новомосковського повіту, де вчителювала Антоніна Невелль. Це загрожувало ґауптвахтою, трибуналом і, як мінімум, штрафною ротою. Та полковник, що симпатизував молодому Кулішу, вислухавши історію закоханих лише усміхнувся та послав тямущого дезертира місяць чистити клозети, а за тиждень – звільнив і від цього покарання. А 3 квітня 1915 року у смоленській церкві Івана Златоустого Микола Куліш Та Антоніна Невелль повінчалися.
Відзначили невтомну працю Миколи Куліша початку 1920-х років. Він організовував школи, дитячі садки, ясла й притулки, склав українську абетку (буквар) для шкіл, назвавши її «Первинка». У 1921-1922 роках Микола Гурович докладав неймовірних зусиль, щоб урятувати багатьох школярів від голодної смерті. Той жахливий досвід згодом ліг в основу авторської п’єси «97», що стала першою у пореволюційній літературі психологічною драмою.
Чи то рятуючись від жаху реалістичних подій, навесні 1924 року, в Одесі, Микола Куліш зустрів Ладушку – заміжню Олімпіаду Костянтинівну Маслову, що стала для нього творчою Музою. Про епістолярний роман Миколи з Олімпіадою коректно й виважено пише дослідниця Наталія Кузякіна, у світлі цих взаємин М. Куліш не виглядає для дослідниці ані донжуаном, ані порушником святості родинних уз.
Відзначили плідний, харківський період творчості Миколи Куліша, коли драматургія для письменника ставала літературною терапією, здатною здолати душевну каламуть, соціальне сум’яття, особисту незлагоду.
Передивилися відео знайомства та спільної праці драматурга Миколи Куліша та славетного режисера Леся Курбаса. Саме в творчому тандемі вони створили чотири шедеври: комедію «Так загинув Гуска», яку, на жаль, не випустила цензура, трагікомедію «Народний Малахій», сатиричну комедію «Мина Мазайло» і соціально-психологічну драму «Маклена Ґраса», що для обох митців стали вершинами творчої майстерності.
Разом з учасниками колоквіуму завітали онлайн у Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша на виставу Мина Мазайло», режисером-постановником якої став херсонець Андрій Май, а художником-постановником – Михайло Гурін.
Зазначили твори, що безслідно втрачені, конфісковані при арешті, поредаговані видавцями чи досі невідомі читачеві й глядачеві в тому вигляді, в якому їх створив автор.
Передивилися відео життєвих траєкторій драматурга важких 30-х років, коли виснажений до краю Микола Гурович був арештований, а згодом розстріляний. До свого 45-річчя Микола Куліш не дожив трохи більше місяця. 3 листопада за добу в Сандармосі кати знищили 266 «українських буржуазних націоналістів». У розстрільному списку імена Куліша й Курбаса стояли поряд – №177 і 178. Дружина Антоніна Іллівна Невелль-Куліш писала в усі інстанції запити, збирала і надсилала посилки, аж поки у грудні 1939 року адміністрація СТОНу не повідомила, що «адресат вибув».
Багатьма дорогами пройшов Микола Гурович Куліш – дорогами навчання, таврійського степу й України, дорогами війни, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриття, переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І на всіх дорогах, в усіх життєвих випробуваннях він залишався яскравою постаттю, що прагне краси, добра і справедливості.