Херсонщина в об'єктиві Патрика Ярача
Патрик Ярач - молодий польський фотограф-документаліст, Він народився в польському місті Колобжег на березі Балтійського моря, згодом переїхав до Торонто. Пізніше жив у Лондоні, займався графічним проєктуванням, дизайном і мав успішну кар’єру. Одного разу Патрик побачив у новинах український Євромайдан (події Революції гідності 2013–2014) — і остаточно вирішив, що хоче займатися документальною фотографією.
Дотримання прав людини в країнах Східної Європи перебувають у фокусі інтересів молодого документаліста. Патрик Ярач фотографував протести після сфальсифікованих виборів у Білорусі, за що був заарештований і жорстоко побитий ОМОНом. Тепер він документує реалії життя і боротьби в Україні. Патрик Ярач їздить розбомбленою Україною, спілкується з її жителями та регулярно фотографує, щоб шокуюча картина жахливої війни не стала буденністю і щоб весь світ побачив злочинні дії країни-агресора росії. Його твори були опубліковані, серед інших, в The Times, Le Figaro, Die Zeit, Das Erste. Він був нагороджений Фото року Unicef та золотом на міжнародному фестивалі фотографії в Токіо у 2023 році.
«Що таке війна? Два роки війни на фотографіях Патрика Ярача» - саме таку назву мала фотозустріч, яка відбулась нещодавно у Бібліотеці Рачинських (місто Познань, Польща). Під час заходу присутні мали змогу побачити зафіксовані реалії війни і послухати розповідь фотографа-документаліста. Він називає Україну своїм новим домом і відвідує найгарячіші точки повномасштабної війни, щоби документувати злочини російських окупантів.
Своє спілкування Патрик розпочав з розвінчування міфів, які зараз настирливо просуває імперія зла: яка держава була заснована раніше – Київська Русь чи московія, чий Крим тощо. А далі фотограф розповів, як повномасштабне вторгнення застало його в Києві, чому прийняв рішення не повертатися до Польщі. «На третій день молоді освічені фахівці з різних галузей (в тому числі мої друзі) почали виготовляти коктейлі Молотова в цивільному атомному сховищі опору. Енергетика цього місця була зовсім іншою. Ці люди вирішили залишитися і боротися, спокійно і рішуче. Я почав фотографувати і підтвердив своє рішення не їхати. Не забуду сцени з перших днів війни на Головному вокзалі, куди сотні сімей намагалися евакуюватися з Києва , штовхаючи в потяг заплаканих дітей. Я пам’ятаю матір, яка молилася за безпечну дорогу, дитину з синдромом Дауна, яка має панічний напад у натовпі, дівчину без супроводу, яка намагається сісти в поїзд, глибоко дихає і цілує свого ведмедика... Абсолютний кошмар» - згадує про події лютого 2022 року.
За два роки повномасштабної війни Патрик Ярач побував разом з волонтерами, які доставляли гуманітарну допомогу та проводили евакуацію, у різних областях України, де проходили запеклі бої. Він спав в будинках людей, які переживають пекло, записував розповіді та фіксував злочини росії на українській землі. На фотографіях польського документаліста – військові з передової, поранені в госпіталях, цивільні люди в зруйнованих містах і селах, процеси ексгумації закатовани і вбитих українців, рятувальні операції. "Найбільше мене зачіпають трагічні людські історії, яких в Україні, на жаль, мільйони. А також героїзм тих, кого я зустрічав: солдатів і волонтерів, яких уже немає серед живих. Збереження фотопам’яті про них дуже важливе, хоч це й розриває серце", - говорить під час інтерв'ю
На Херсонщину Патрик Ярач приїздив декілька разів. Він фіксував перші дні звільненого Херсона, знищені і розбиті села деокупованої Херсонщини, процес евакуації людей під час підтоплення в результаті теракту на Каховській ГЕС. Ось декілька публікацій з фотощоденника Патрика Ярача:
14 листопада 2022 року: "Визволення. Українська армія в обіймах людей у Херсоні".
22 листопада 2022 року: " Херсонщина. Після хвилі бойових дій настає другий етап ведення війни: міни та вибухові пастки, залишені російською армією, щоб забирати життя людей, які ступають там, де вони були. І вони можуть бути де завгодно. Приховані в будівлях, приватних будинках, на дорогах, полях, у лісах. Закопані в землі або ледь видимі вони чекають, коли вибухнуть. Команди саперів та вибухотехніки змагаються з часом, щоб швидше зібрати їх та врятувати життя. 30% України заміновано з початку повномаштабного вторгнення, що вдвічі більше за Австрію".
25 листопада 2022 року: "Херсон. Після 8 місяців окупації, відведення російських військ зруйнувано інфраструктуру та залишено населення міста без запасів харчових продуктів, води, електроенергії, опалення та зв'язку з зовнішнім світом. На фото черги людей за ковдрами, щоб їм було тепло, їжею, водою та зарядженням телефонів. Уряд, громадські організації та волонтери працюють цілодобово для підтримки людей у дуже складних умовах".
28 листопада 2022 року: "Ті, хто вижив та втік з прифронтових сіл Херсона, повертаються, щоб знайти їх у руїнах... Тетяна щойно повернулася, дістала непошкоджені фотографії своєї сім'ї і зі сльозами стояла перед дірою в будинку, не знаючи, що робити далі. Світлана, шкільна майстриня, яка втекла, коли дізналася, що її шукають росіяни. Повернулася до будинку, який був окупований, пограбований і залишений з розпиленими Z, V, деякими етнічними образами і Щоб їх роззброїти, доведеться приїхати саперам. Вона робить обережні кроки навколо власного будинку, а школа, де вона викладала, має дірку, вибухнуту бомбою. Будинок Сергія також постраждав від бомби, яка впала неподалік і використовувалася як військова база, на городі досі лежать вибухотехніки. Він не міг стримати сліз, говорячи про дім, в який його дружина вклала стільки любові та роботи. Тепер будинок стоїть спустошений..."
Червень 2023: "Як навіть пояснити, що Росія зробила з громадами Херсона? Спочатку це було понад 8 місяців страху та окупації. Мешканка Любов розповідає, як ховалися від російських солдатів, які їздять на бронемашинах БТР, як приходили озброєні до будинків, вимагала документи, переглядали їхні речі та забирали цінні. Як тільки росіяни пішли, почалися обстріли, місяці обстрілів. А зараз люди дивляться, як тоне їхнє село . Олена зі своїм чоловіком Віктором взяли з будинку все, що могли...Олена розповідає про їхній сад та троянди, які виростила. Сльози течуть з її очей, тепер все пройшло. Поки що дуже багато питань без відповідей - поки що Любов та Наталія розвозять людям ліки та гуманітарну допомогу в селі. Олена та Віктор живуть зі своїм сусідом. Вона не може зрозуміти, чому росіяни так з ними зробили і чи зможуть вони колись повернутися до своєї домівки. Поки що роблять вареники разом на вечерю і для хлопців в армію".
11 листопада 2023 року. "Що РФ залишила після себе минулого року в Херсоні? Населення міста в ейфорії після визволення від 8 місяців рубливої окупації. А навколо нього села повністю знищені боями з ледь помітними слідами громад, що там жили... Просто собака чекає, можливо, свого зниклого власника в розбитому росіянами будинку, які приїхали його окупувати. Вони поспішають, залишаючи після себе руйнування та смерть. Славний спадок краденої пральної машини, яка впала з їхньої вантажівки. Декілька неопублікованих фото з минулого року"
На питання: «Що може вплинути на перебіг війни?» Патрик Ярач відповідає чітко: «Українці будуть стояти за свою землю, свій народ до останнього. Країнам-союзникам всіляко допомагати Україні вистояти і перемогти, інакше імперська гідра буде просуватися далі й розпалювати війну по всьому світові».
Події на Херсонщині очима польського фотожурналіста Патрика Ярача
(2022-2023 роки)
