ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Давні часи (до 1917 року)

 ДНІПРОВА ЧАЙКА

[1861-1927] прозаїк, драматург

Дніпрова Чайка (дівоче прізвище – Людмила Олексіївна Березіна) народилася в с. Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (тепер Миколаївська область) в родині сільського священика. Дитячі роки її пройшли у с. Збур'ївка Голопристанського району.
У 1879 році закінчила приватну гімназію в Одесі, працювала у сільській школі. З 1884 року вона працює в Одесі в приватній гімназії, зближається з демократично настроєною інтелігенцією, з представниками Одеської та Херсонської громад, зокрема з українським бібліографом, критиком і фольклористом М.Ф. Комаровим та українським фольклористом, етнографом і громадським діячем О.О. Русовим.
Літературну творчість розпочала поезіями російською мовою. Перший друкований твір письменниці – вірш „На смерть Тургенєва" – опублікований у 1883 році в „Одесском вестнике". З 1885 року публікуються твори Дніпрової Чайки українською мовою: в одеському альманахові „Нива" надруковані два вірші „Вісточка" і „Пісня" та оповідання „Знахарка".
Після одруження з публіцистом та істориком Ф. Василевським письменниця живе в Херсоні.
Подружжя Василевських разом із Русовими були одними з небагатьох у Херсоні, де спілкувалися українською мовою, були активними членами Херсонської громади – гуртка ліберальної української інтелігенції, популяризували твори Шевченка, передових російських письменників.
У 1886 році в белетристичному збірнику „Степ", що виходив в Херсоні, надруковані вірші „На лимані", „Зірка".

У Херсоні письменниця написала багато віршів, поезій у прозі, новел, оповідань, зібрала зошит фольклорних записів „Українські пісні, що їх співають у Дніпровському повіті Таврійської губернії".
Місцева влада, вбачаючи у діяльності цієї громади загрозу самодержавству, ліквідувала її. Ф. Василевського звільнили з посади й вислали із сім'єю з Херсона під нагляд поліції.
У 1895 році сім'я Василевських вдруге переїжджає до м. Херсона, а в 1903-1904 роках Дніпрова Чайка бере активну участь у роботі херсонської організації допомоги політичним в'язням, зберігає вдома заборонену літературу, за що її було заарештовано і конфісковано рукописи.
З 1908 року Дніпрова Чайка проживає в Києві. Бере участь у роботі київських організацій „Громада" і „Просвіта", знайомиться з М.  Лисенком, М. Старицьким, М. Заньковецькою, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, Б. Грінченком. М. Лисенко на її лібретто написав дитячі опери „Коза-дереза", „Пан Коцький", „Зима і Весна, або Снігова Краля", „Весна-красна" та інші, поклав на музику її вірші „Я вірую в красу", "Хіба тільки рожам цвісти", „Єрихонська рожа".
3 1911 по 1915 рік письменниця живе на Запоріжжі, пізніше на Київщині, зв'язку з Херсоном не пориває.
З початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута до ліжка, пробувала писати лежачи.
Померла Дніпрова Чайка у 1927 році. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі.
І до сьогодні немає повного життєпису письменниці, аналізу її художньої й епістолярної спадщини, не зібрані рукописи. Значна їх частина зберігається у рукописних відділах бібліотек, історичних архівах або у приватних осіб. Не оцінений і її внесок в українську фольклористику.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу. Автор збірок оповідань "Писанка" (1891), "Хрестонос" (1896), "Чудний" (1904), п'єс "Казка про сонце та його сина" (1891), "Коза-дереза" (1895), "Зима й весна, або Снігова краля" (1913); Творів в 2-х т. (1919-1920), "Вибраних творів" (1929), Творів в 2-х т. (1931), Творів (1960).