ЗОЛОТИЙ СНІП ТАВРІЇ

 

— А першими провісниками врожаю були знаєте хто? - Хлібороб усміхається. — Маки польові. Як заполум'яніли і їй узбіччі дороги, зразу веселіше стало на душі. Є народна прикмета: якщо мак цвіте, бути врожаєві. Не щороку те побачиш... А коли зачервонів, то й пшениця гарно почувається,
— Дощі допомогли?
  — Звісно, й дощі. З'являлися, ніби на замовлення: саме в пору. Та природа природою, а людина все одно на першому місці... Тут вам і селекція. Тут і агротехніка.... Добрива.., Скільки трудових днів і ночей у кожному цьому колоскові!
 Розмова йде в степу, де лан пшениці бронзовіє під захистом могутньої зелені лісосмуг. Співбесідник мій у задумі бере колосок — смаглявий, важкий.
 — Дивіться... — він зосереджено, повільно рахує зернята. — Можна сказати, що збувається споконвічна мрія хлібороба — одержати два колоски там, де ріс один... Сильна, сильна пшениця. От тільки вилягла місцями. Скільки живу, не бачив такого врожаю...
 Вся Херсонщина знає цього чоловіка, уславленого хлібороба, який стоїть нині серед моря хлібів, трохи стомлено похиливши плечі.
 Це Микола Карпович Садовий — Герой Соціалістичної Праці, голова колгоспу імені Леніна Голопристанського району. Сподвижник знаменитого комбайнера Марка Браги, Садовий змолоду здобував трудову славу за штурвалом комбайна, а нині ось уже багато років очолює один з кращих колгоспів області. Оглядаючи хліб справді небаченої сили й могутності, Микола Карпович у розмові раз по раз повертається в недалеке й далеке минуле. Та мене глибоко зворушує його тепла, навіть ніжна інтонація, коли він говорить про матір, у якої був одинадцятою дитиною, і про те, як уперше прибув до цього села, щоб очолити колгосп, а навколо були тільки курай та чортополох.
  Те, що він побачив у повоєнному занедбаному колгоспі, іншого могло б злякати, але ця людина нелегкої мужньої долі не розгубилася: посланець партії, відмінний механізатор, трудяга з трудяг, він саме тут і розкрився якостями народного вожака, обдаруванням хлібороба. А перед цим пройшов фронтові дороги, і як вершинну подію згадує зараз сталінградську ніч перед боєм, коли в степовому хуторі його приймати до лав комуністів. Те почуття — на все життя.
 Зараз усі думи голови колгоспу про хліб, про те, як краше, старанніше, швидше зібрати його. Жнива нинішнього року стають ділом справді всенародним. Погляди не лише хліборобів, але й городян, погляди всього краю звернені на ці поля, де ось-ось розгорнеться на всю силу збиральна кампанія. Люди скрізь у трудовій готовності, в напрузі. На допомогу селянам вирушили робітники заводів Херсона — слюсарі, електрики, трактористи... Причому тільки добровольці, тільки ті, хто справді горить бажанням допомогти хліборобам.
 В Каланчацькому районі зустрічають механізаторів, прибулих із Тернопільської області. Вночі до Скадовська прибув загін комбайнерів із Львівщини. З ними бесідує секретар райкому партії В. Бочаров, запитує про настрій. Прибульці відповідають весело:
— Не підведем!
 На допомогу батькам прийшли старшокласники. Це нині характерне явище: в багатьох областях республіки шкільна юнь з прекрасним патріотичним почуттям охоче входить у процес народної праці, набуває вміння, гарту, трудових навичок, виробляє в собі волю й характер.
  Косять поки що вибірково, основні масиви пшениці лише дозрівають. Але дихання майбутньої напруженої битви за хліб уже відчувається в кожному колективі, на кожному кроці. Чекають на заповітну хвилину комбайнерські екіпажі на польових станах, чергують біля своїх агрегатів, де все вже вивірено, де найменша щілинка перекрита, щоб жодне зер-нятко не проскочило, не загубилося. Перед цим перевіряли агрегати в майстернях, вносили пропозиції, в багатьох — по хай невеликих, але суттєвих — удосконаленнях широко виявилась народна винахідливість, турбота, почуття відповідальності за врожай. З великою повагою відгукуються механізатори про комбайни "Сибиряк", "Колос" — машини потужні, сильні, з комфортабельними кабінами: "Сидиш, мов у кабінеті, спершу навіть незвично якось..."
  Хліб... Це слово у всіх на вустах. Часто в ці дні згадують тавричани тих, хто вивів чудові сорти пшениці — "безосту-1", "Кавказ", "Аврору" — ними тут засіяні величезні площі. Не раз із почуттям вдячності думають степовики про заводські колективи, які виготовили могутню техніку для сільського господарства, про тих, хто надіслав мінеральних добрив, пустив дніпровську воду в зрошувальну мережу. Беї перебільшення можна сказати, що в золотий сніп Таврії поряд із працею хлібороба вкладена праця багатьох і багатьох його друзів, побратимів, котрі завжди ділом відгукуються на поклик трударів села. І вага цього золотого снопа буде неабияка: Херсонщина має здати державі в цьому році більше мільйона тонн хліба.
 Напружені трудові будні попереду, а поки що свято — свято Першого Снопа... Велике степове село Михайлівка. Все населення його вийшло в цей день за околиці, хор колгоспних дівчат стоїть на узвишші перед неозорим пшеничним ланом. Тут гості із сусідніх сіл. Колгоспний штаб — бригадири, агрономи на чолі з головою колгоспу Миколою Омеляновичем Золотаревським стоять попереду односельчан у серйозному, врочистому чеканні. Всі, хто зібрався, — у святковому одязі, і лиш гвардійці жнив вилаштувалися біля самої пшениці в темних робочих спецівках. Нікого не дивує, що серед колгоспних механізаторів стоїть у строю і директор | місцевої школи Василь Якович Гузар. Щороку він цілий сезон працює штурвальним, а його вихованців — дівчат і хлопців із старших класів — можна побачити всюди: на токах, на фермах. З гордістю відгукуються люди про свою юну трудову зміну, гідну батьків і матерів.
 За звичаєм дівчата в святковому вбранні надягають зніяковілим комбайнерам вінки, сплетені з колосків. Звучить хор над степовим простором. Під звуки величальної пісні десь із глибини хлібового поля з'являється вершник. Мчить щодуху, наближаючись, польовою дорогою. Незабаром присутні впізнають у ньому свого колгоспного парубчака, який у ці хвилини незвичайно серйозний, навіть зблід од хвилювання. Зіскочивши із сідла, він підбігає до голови колгоспу з жмутом колосків:
—  Взяв пробу з полів! Прошу визначити!..
  Микола Омелянович роздає колоски поважним дідам, ветеранам колгоспу. Вони, не поспішаючи, розминають колосок на долонях, придивляються, пробують на зуб, перемовляються з головним агрономом і, нарешті, дають дозвіл:
—  Можна косити.
Звісно, в цій сцені символіка, святкова умовність, однак вона виповнена глибоким змістом.
 Право скосити перший сніп — честь, цього права удостоюється кращий з кращих. Під спів хору косар Якименко махнув косою, в'язальниця спритно підхопила скошені стебла, швидко, доладно зв'язала, і ось уже стоїть перед людьми тугий золотий, перший сніп Таврії. Скільки праці в нього вкладено, скільки любові й турбот він увібрав! І співає хор хвалу йому, і це — воістину незабутні хвилини мудрого народного свята.
—  Механізатори, по машинах!
Під маршову музику комбайнерські екіпажі рушають до агрегатів, і ось уже оповитого червоними стрічками вінка із колосків, який щойно висів у механізатора на грудях, знято й діловито прилаштовано біля штурвала. Комбайни один за одним рушили...
 Повільно відходять степові кораблі в хлібове поле. Це ж бо тільки початок. Завтра, післязавтра почнуть діяти головні сили, які сьогодні ще чекають, доки пшеничний колос одержить усе, що йому належить одержати від землі й сонця. Сьогодні ще .вирує під відкритим небом це радісне народне свято, розлога пісня лине там, де завтра стоятиме гуркіт комбайнів і пил-імла, жнив'яна курява надовго зависне над полями.
 Стоїть пшениця, чекає на свій час, лунає дівочий хор, і вітерець далеко несе над широчінню полів слова пісні, народженої тут, пісні-думи про рідне село, що колись заснувалось і виросло на чумацьких шляхах, на гарячих вітрах..." В задумі стоять люди край рідного поля, слухають діти пісенний переказ про дідів своїх і прадідів. Чимало сіл тутешніх заснувалося колись із переселенців, засланих селян, які шукали порятунку від поміщицької сваволі, а інколи під конвоєм, ніби каторжники, йшли в ці необжиті суворі краї. Історія знає трагедію непокірного полтавського села Турбаї. яке за бунтарство, за непокору поміщикові було знищене дощенту, розоране плугом, а мешканців його за наказом цариці переселили в ці краї — на солончаки, на безводдя.
 Микола Омелянович Золотаревський, голова михайлівського колгоспу, якраз і веде свій родовід од славних турбайців. І є йому про що подумати в ці хвилини над неозорою пшеничною нивою, перед красою врожаю, серед цього роздолля, де він і такі, як він, завдяки Жовтневій революції стали господарями своєї долі. Не одному пригадаються тут роки труднощів і важких випробувань, роки найгострішої класової боротьби, у вогні якої народжувалось нове життя. Тут пам'ятають також імена тих, хто воював за цю землю в роки Великої Вітчизняної війни. Сини різних націй і народностей країни в єдиному воїнському братерстві боронили цю землю, визволяли її від загарбників.
  ...Усе далі йдуть агрегати, вони вже ледь видніються в гонах, потопаючи в мареві гарячого південного неба. "Жодної хвилини простою, жодного зернятка втрат!" — під цим девізом тут будуть трудитись на нивах, токах, на перевезеннях зерна. Золотий сніп Таврії дістається нелегко, але радістю пройнята праця, в якій живе дух творчості, колективізму, дружби й згуртованості радянських людей.
 — Хліб — це багатство, це життя, — говорив на свят: Першого Снопа Микола Карпович Садовий. — Під час війни хліб був воїном, сьогодні він — будівник і дипломат.
 Так мислять сьогоднішні хлібороби, люди, котрі живуть інтересами своєї великої Радянської Батьківщини, глибоке пройняті турботою про її день нинішній і день прийдешній.   1973

 

Джерело: Гончар О. Золотий сніп Таврії // О.Гончар. Твори: в 12-ти т. Т.9. Кн.1. Публіцистика. – К., 2012. – С.107-110.                                                         


© 2004 - 2013 Розробка: Ярослав Полещук

Календар подій

 12 3 456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031