капітан міліції, старший інспектор батальйону «Херсон»
(31.01.1983 - 29.08.2014)
Руслан Салівончик народився 31 січня 1983 року у м.Костопіль Рівненської області. З 1993 до 1998 року навчався у ЗОШ № 8. Після закінчення школи він хотів стати медиком, навчався у місцевому медколеджі. Але згодом зрозумів, що хоче піти слідами батька й стати правоохоронцем. У 2001 році вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ. Там познайомився з майбутньою дружиною, яка встигла народити йому єдину доньку Юлію. Батько з юних років привчив синів до дисципліни та загартовував спортом. Саме тому фізична витримка та підготовка неабияк дивували його перших викладачів.
Руслан Салівончик закінчив у 2005 році в званні лейтенанта міліції. З 2005 року працював дізнавачем, слідчим Костопільського РВ УМВС України в Рівненській області, а з 2006 року — оперуповноваженим сектора карного розшуку Каховського РВ УМВС України в Херсонській області.
У 2012 році Руслан звільнився з органів внутрішніх справ, а в 2014-му, коли запалав схід України, знову поновився в званні капітана міліції. З початком проведення на сході держави антитерористичної операції, Руслан записався добровольцем у батальйон «Херсон». 25 червня був призначений на посаду старшого інспектора взводу № 4 батальйону спецпризначення «Херсон», у складі якого відбув у зону АТО.
Саме заради дружини та доньки чоловік пішов воювати у лавах добровольців - кажуть рідні. Боронив школи, охороняв адмінбудівлі в м. Іловайську Донецької області, брав участь у жорстоких боях, які точилися в місті. Після загибелі командира батальйону "Херсон", Руслан Салівончик, ні миті не вагаючись, взяв командування на себе. 28 серпня 2014 року він зателефонував дружині, що наступного дня разом з іншими бійцями залишають місто: «Нам дають коридор, я сам тобі зателефоную пізніше, все буде добре, чекай!». Це була остання звістка від нього…
Біль, який не вщухає...
Руслан Салівончик загинув від кулі снайпера 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла на дорозі між с.Многопілля та Червоносільське. Загинув як герой, рятуючи інших бійців. Вони намагалися проїхати «коридором» і знаходилися в кузові вантажівки, коли раптом розпочався масований обстріл з боку ворога. Руслан миттєво скомандував товаришам: «Усім — із машини!», а сам так і не встиг вистрибнути з кузова, отримавши, як з'ясувалося потім, смертельне поранення…
3 вересня 2014 року тіло бійця разом з іншими було привезено у Дніпропетровський морг. Упізнаний бойовими товаришами і рідними. Похований 6 вересня в Костополі.
Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Салівончик Руслан Сергійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
На будівлі Каховського райвідділу міліції було встановлено меморіальну дошку у пам'ять про загиблого капітана міліції Руслана Салівончика. У Костопільській ЗОШ №8 відкрито меморіальну дошку герою АТО.
Джерела:
Батурін Олег. Меморіальна дошка на честь героя / Олег Батурін // Новий день. - 2015. - N 13(26 берез.). - С. 3
Пам’ять про бойовий Іловайськ Руслана Салівончика // Наддніпр. правда. - 2015. - № 22. - С. 1.
«Позитивчик» погиб от снайперской пули при выходе из Иловайского котла. Саливончик Руслан [Електронний ресурс]. - Видеоданные. - Опублик. 24.03.2015 г. - Режим доступа : https://www.youtube.com/watch?v=OILnoKCO14M , свободный. - Загл. с экрана.
Україна посмертно удостоїла сімох херсонців-героїв [Текст] // Наддніпрянська правда. - 2015. - N 1(9 січ.).
Про нагородження орденом "За мужність" III ступеня учасників антитерористичної операції на Сході України: Р. С. Салівончика (м. Каховка), В. В. Ковальова, П. В. Мазура, О. А. Пєшкова, С. А. Стадника та Р. О. Сторчеуса (м. Херсон).
