М.А. Ємельянов "Звільнення"

Після розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом взимку 1942-1943 рр. розпочалося визволення території України. Радянські війська ступили на українську землю в грудні 1942 року. Після Курської битви 1943 року розгорнулося масове вигнання ворожих сил з лівобережної України. До кінця вересня був завершений розгром гітлерівців у Донбасі.
По завершенні Донбаської операції (1943 р.) війська Південного фронту під командуванням генерала армії Ф.І. Толбухіна 21 вересня вийшли до заздалегідь підготовленого оборонного рубежу противника на річці Молочна, одній з найбільш укріплених ділянок "Східного валу", що прикривав Північну Таврію на підступах до Криму. Оборона противника складалася з 2-3-х смуг з розвиненою системою траншей, довготривалих вогневих споруд, численних протитанкових та протипіхотних загороджень. Основним вузлом ворожої оборони був Мелітополь. Нашим військам протистояла 6-а німецька армія.
Наступ почався 26 вересня 1943 року. З першого дня бої носили наполегливий і затяжний характер. Вони були тимчасово припинені. І тільки в результаті перегрупування військ 9 жовтня наступ відновився. Після десятиденних запеклих боїв Мелітополь був звільнений.
Незабаром війська 4-го Українського фронту вступили на територію Херсонщини. Довгоочікуваний час її звільнення прийшов. Наприкінці жовтня 1943 року були звільнені районні центри: 28 жовтня – Нижні Сірогози, 30 жовтня – Генічеськ, 31 жовтня – Новотроїцьке.
У запеклих боях з гітлерівцями наші війська, переслідуючи ворога, 1 листопада зайняли на лівобережній Херсонщині понад 60 населених пунктів, взяли в полон близько 5 тисяч ворожих солдатів і офіцерів. 2 листопада вони визволили міста Каховку, Скадовськ, районні центри, 1 листопада – Горностаївку, 2 листопада – Каланчак та понад 70 населених пунктів. 3 листопада під ударами радянських військ ворог залишив понад 80 населених пунктів; 4 листопада були визволені міста Цюрупинськ, Гола Пристань, а також більше 30 сіл, що увійшли згодом до складу нашої області.
Напередодні 26-ї річниці Великого Жовтня була звільнена майже вся Північна Таврія. Також йшов наступ і на інших фронтах. 6 листопада був звільнений Київ.
Спроба наших військ з ходу через Перекопський перешийок увірватися до Криму не принесла успіху. Частини лише прорвали укріплення Турецького валу в центрі, але не змогли розвинути успіх через сильний опір противника, що зміцнився, на заздалегідь підготовлених і вигідних оборонних рубежах. У боях на Перекопі особливо відзначився 19-й танковий корпус, за що його командирові генерал-лейтенанту танкових військ І.Д. Васильєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а корпус став іменуватися Перекопським.
Одночасно з наступом через Перекоп йшло форсування Сиваша. Першими підійшли до водної перешкоди частини 346-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Д.І. Станкевського. Форсування проходило в умовах постійного бомбардування противника.
Провідником наших військ був місцевий селянин з села Строганівка Чаплинського району Іван Іванович Оленчук, який ще в 1920 році вказував шлях через Сиваш військам М.В. Фрунзе. Славному патріоту було 70 років. За свій подвиг він був відзначений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Другий брід вказував колгоспник Василь Кіндратович Заулічний.
Одним з перших форсував Сиваш 1-й батальйон 943-го стрілецького полку, командиром якого був О.М. Хвацький. Він захопив плацдарм і відбив на ньому 12 контратак німецьких танків. В одному з боїв – 4 листопада, капітан героїчно загинув. Йому було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
До 3 листопада на Сиваському плацдармі в північній частині Криму, площею 73 квадратних кілометри, зосередилися частини 10-го стрілецького корпусу 51-ї армії (командир корпусу – генерал-майор К.П. Невєров). З цього плацдарму війська 4-го Українського фронту 8 квітня 1944 р. перейшли в наступ по звільненню Криму.
За форсування Сиваша багато воїнів були відзначені високими урядовими нагородами. Серед них звання Героя Радянського Союзу було присвоєно уродженцю Ульяновської області, командиру взводу лейтенанту Н.Ф. Карпову.
При звільненні Північної Таврії героїчно діяли льотчики 8-ї повітряної армії. Вони прикривали переправи через Сиваш, захищали повітряні простори Херсонщини. 15 льотчиків армії отримали звання Героя Радянського Союзу. Серед них – лейтенант Ш.М. Абдрашитов, гвардії старший лейтенант Ф.П. Бузіков, гвардії капітан М.Т. Степанищів, лейтенант Є.А. Сухарєв та інші. Успішно воював у херсонському небі двічі Герой Радянського Союзу, командир винищувального авіаційного полку А.І. Покришкін. За 50-й збитий німецький літак в небі над Херсонщиною він був нагороджений третьою зіркою Героя Радянського Союзу.
Перед військами, які звільняли Північну Таврію, стояло завдання ліквідації німецьких плацдармів на лівому березі Дніпра. Виконуючи його, 2-а гвардійська армія 20 грудня знищила Херсонський передмостовий плацдарм в районі озера Вчорашнє, що на північ від Цюрупинська, 5 грудня – угрупування противника в районі Петровських хуторів на Кінбурнській косі.
У районі Великої Лепетихи і Верхнього Рогачика протягом ста днів противник утримував так званий Нікопольський плацдарм. Це був оперативний, добре укріплений, глибоко ешелонований оборонний район площею 4000 квадратних кілометри: до 130 кілометрів по фронту і до 35 кілометрів в глибину. Фашистське командування надавало йому великого значення. Воно визначалося військово-оперативною важливістю ділянки. Плацдарм прикривав цінні для ворога нікопольський марганець і криворізьку руду. Крім того, з нього німецько-фашистське командування сподівалося, за сприятливих умов, нанести удар в напрямку Криму. Три місяці в цьому районі йшли кровопролитні бої. Ліквідація плацдарму стала частиною Нікопольсько-Криворізької операції, проведеної військами 3-го Українського фронту при сприянні частин 4-го Українського фронту.
8 лютого 1944 року війська 28-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта О.О. Гречкина звільнили м. Нікополь і районний центр Велика Лепетиха. Першими в село увірвалися бійці 109-ї гвардійської стрілецької дивізії. Гітлерівці мали намір скористатися понтонною переправою через Дніпро, але група наших літаків-штурмовиків знищила її. У цей же день війська 5-ї ударної армії форсували Дніпро і зайняли плацдарм на правому березі в районі Бажанівки-Михайлівки.
Під час звільнення Великої Лепетихи радянські воїни стали свідками фашистських звірств. Вони знайшли тіло захопленого пораненим у полон сержанта І.А. Полторакіна – уродженця м. Мінеральні води. Катуючи юного бійця і нічого не добившись, вороги облили його бензином і спалили живим.
Не менш приголомшливий випадок виявлення в одному з напівпідвальних приміщень 100 дітей, яких восени 1943 року фашисти вивезли з Таганрозького дитячого будинку і використовували як донорів, з наміром потім знищити.
Наступ нашої армії завадив гітлерівцям здійснити злочин.
Під час боїв з фашистськими загарбниками, пов'язаних із звільненням Великої Лепетихи, загинуло близько 4-х тисяч радянських воїнів. За ліквідацію Нікопольського плацдарму 18-ти її учасникам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них-командир 37-ї гвардійської танкової бригади гвардії полковник П.Ю. Корбут. 31 січня 1944 року він героїчно загинув на полі бою в районі села Зелене Верхньорогачицького району.
На Нікопольському плацдармі, недалеко від села Князе-Григорівка, здійснив свій героїчний подвиг командир кулеметної роти 66-го стрілецького полку 61-ї стрілецької дивізії старший лейтенант А.Д. Адамян. Важко поранений, він зняв з себе скривавлену сорочку, наколов її на багнет гвинтівки і підняв роту в атаку. Цей своєрідний прапор він закріпив на захопленій в жорстокій сутичці з ворогом висоті. Вона отримала ім'я хороброго сина вірменського народу. У післявоєнні роки на висоті був встановлений пам'ятник О.Д. Адамяну. Його ім'ям названа одна з вулиць Князе-Григорівки.
Деяким частинам і з'єднанням, які брали участь у ліквідації Нікопольського плацдарму, було присвоєно найменування "Нікопольські". У числі їх – 7-а окрема винищувально-протитанкова Червонопрапорна ордена Кутузова артилерійська бригада, 37-а гвардійська танкова бригада.
Звільнення правобережжя Херсонщини проводили війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я. Маліновського. Наприкінці лютого 1944 року вони звільнили районні центри Нововоронцовку, Високопілля, на початку березня – Велику Олександрівку. Під час наступу частин і з'єднань 28-ї армії ворог чинив дуже сильний опір, бої носили запеклий характер.
У районі села Дудчани Нововоронцовського району в березні 1944 року зробив свій безсмертний подвиг славний син башкирського народу командир кулеметного взводу 309-го гвардійського стрілецького полку 109-ї гвардійської стрілецької дивізії, гвардії лейтенант Губайдуллін Мініган Хабібулловіч. Він повторив подвиг Олександра Матросова. Посмертно йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В боях за ті ж Дудчани відзначилася рота лейтенанта Муравцева з 302-ї стрілецької дивізії. Командир гармати комсомолець Петро Алавердов мужньо відбивав контратаку німців. П'ять "фердинандів" йшли розгорнутим строєм на купку героїв. Всі вони героїчно загинули, але не відступили. Під натиском танків ворога останнім віддав своє життя Петро Алавердов.
9-го березня були звільнені населені пункти Софіївка, Дудчани, Качкарівка, Червоний Маяк. 11 березня 28-а армія оволоділа 23-ма населеними пунктами, у тому числі містом Берислав. У той же день 49-я гвардійська стрілецька дивізія, якою командував полковник В.Ф. Маргелов, одним батальйоном зайняла село Козацьке.
У боях за Берислав і населені пункти району відзначилися війська 10-го стрілецького і 2-го гвардійського механізованого корпусів, 109-ї гвардійської стрілецької дивізії і 4-ї гвардійської механізованої бригади. Їм було присвоєно почесне найменування "Бериславські". Ті, хто виявив хоробрість при форсуванні Дніпра, звільнення Берислава і правобережної Херсонщини, удостоїлися звання Героя Радянського Союзу. У їх числі – командир 109-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії полковник І.В. Балдинов; командир батальйону гвардії старший лейтенант В.З. Грідін, командир роти гвардії старший лейтенант А.А. Тряскін, командир роти розвідників гвардії капітан Н.А. Бабанін; командир розвідки гвардії молодший лейтенант А.Д. Канівський; командир відділення розвідки гвардії старшина А.В. Ямщиков; командир відділення гвардії старший сержант ММ. Мусаєв, командир відділення гвардії старший сержант Г.В. Ємельянов, командир відділення гвардії червоноармієць Н.І. Полещиков, гвардії червоноармієць В.С. Миколаїв.
Після звільнення Берислава наші війська швидко розгорнули наступ на Херсон. Незабаром зав'язалися бої за місто. Артилеристи вміло вели вогонь по ворогу. Їх спостерігачі-коригувальники направляли вогонь батарей по цілям, щоб якомога менше заподіяти руйнувань житлових кварталів міста. Гітлерівці грабували місто, виганяли з будинків жителів, мінували промислові підприємства і військові об'єкти.
У сформованих умовах командувач 28-ю армією генерал-лейтенант А.А. Гречкин вирішив одночасно з переслідуванням противника почати форсування Дніпра в районі Херсона силами 49-ї і 295-ї стрілецьких дивізій і нанесенням ворогові удару в північному і північно-західному напрямку.
Пізно ввечері 12 березня 1944 року 1-й батальйон 1040-го стрілецького полку і 2-й батальйон 147-го стрілецького полку, з допомогою підручних засобів, почали форсування Дніпра в напрямку села Садове. До 4.00 години 13 березня на правий берег переправилися основні сили 144-го і 147-го стрілецьких полків 49-ї гвардійської стрілецької дивізії і 1040-го і 1042-го стрілецьких полків 295-ї стрілецької дивізії. Оборона була прорвана. Радянські війська зайняли приміські села Антонівку, Кіндійку і селище Циганська Слобода. Першим на околицю Херсона увірвався стрілецький батальйон майора Г.Т. Акопянца. Почалися вуличні бої. Снайпер 147-го стрілецького полку 49-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії рядовий І.Є. Кириченко знищив 18 гітлерівців і двох взяв у полон. Червоноармієць М.М. Субота вогнем свого кулемета придушив 10 вогневих точок і багато живої сили ворога.
У результаті енергійних, рішучих дій бійців наших підрозділів опір ворога слабшав. До кінця дня 13 березня Херсон був звільнений від окупантів.
Бої на землі Херсонщини продовжувалися ще добу. 1038-й стрілецький полк 295-ї стрілецької дивізії, переправившись через Дніпро в ніч на 14 березня 1944 року, з боєм звільнив районний центр Білозерка і почав просуватися в напрямку села Надеждівка. 1-й гвардійський укріпрайон вранці 14 березня форсував Дніпровський лиман, звільнив села Широка Балка, Станіслав, Олександрівка і продовжив просування на Миколаїв.
Свій внесок у звільнення Херсонщини також внесла Скадовська авіаційна група, створена наприкінці 1943 року. Її літаки під командуванням Героя Радянського Союзу підполковника К.Д. Денисова наносили удари по противнику в акваторії Північного Причорномор'я з листопада 1943 по квітень 1944 року. Скадовська авіагрупа потопила 32 і пошкодила 10 різних кораблів противника, збила 78 літаків.
Частинам і з'єднанням, які найбільш відзначилися при звільненні Херсона, було присвоєно почесне найменування "Херсонських" – 49-ї гвардійської і 295-ї стрілецьким дивізіям, 377-у армійському гарматному артилерійському полку, 1-у авіаційному транспортному полку 1-ї авіаційної транспортної дивізії громадянського повітряного флоту, 243-у окремому батальйону зв'язку резерву армії, 773-у радіодівізіону.
На їх честь і в ознаменування визволення Херсона столиця нашої батьківщини Москва салютувала 20 артилерійськими залпами з 224 гармат.
Місто на Дніпрі захищали в 1941 році і звільняли в 1944 році від ворога сини 26 націй і народностей СРСР. У цих боях вони проявили масовий героїзм. Тільки в 295-й стрілецькій дивізії було нагороджено 2213 чоловік, а найхоробріші були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Серед них – командир дивізії полковник А.П. Дорофєєв, командири батальйонів майор Г.Т. Акопянц, капітани В.М. Добросоцкіх, М.А. Золотухін і П.М. Кутєпов, командир стрілецької роти лейтенант Г.Г. Бахтадзе, помічник командира взводу сержант І.І. Тишкун, кулеметник рядовий М.М. Субота.
Під час звільнення Херсона відзначилися і воїни 49-ї гвардійської стрілецької дивізії. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно командиру дивізії гвардії полковнику В.Ф. Маргелову, командиру роти гвардії старшому лейтенанту С.А. Гуменюку, командиру кулеметного взводу гвардії молодшому лейтенанту С.Т. Приходько, командирові відділення гвардії старшому сержанту Н.І. Бєлявському.
У списку героїв-визволителів Білозерщини значиться командир взводу гвардії молодший лейтенант С.А. Харченко, який у районі села Садово повторив подвиг О. Матросова. Він удостоєний вищої нагороди Батьківщини посмертно.
Понад 150 днів йшло звільнення Херсонщини. Бойові дії вели 3-й і 4-й Українські фронти. У них брали участь частини і з'єднання 5-ти загальновійськових армій. Вони з честю виконали поставлене завдання і внесли гідний вклад у загальну справу Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками.
Подіям, пов'язаним із звільненням Херсонщини від окупантів, більше 60 років. Жителі таврійського краю дбайливо зберігають пам'ять про загиблих земляків та воїнів-визволителів. Про це нагадують вулиці, площі, сквери, промислові та сільськогосподарські підприємства, навчальні заклади, встановлені пам'ятники, меморіальні дошки, експозиції в музеях і музейних кімнатах.
У благородній справі збереження пам'яті першість належить Херсону. Тут священним місцем для городян є парк Слави. У святкові дні визволення міста і дня Перемоги тут завжди багатолюдно. Херсонці схиляють голови біля могили Невідомого солдата і покладають вінки та квіти.
Тут же, в парку, і алея Героїв Радянського Союзу і повних кавалерів ордена Слави. На гранітних плитах викарбувані імена тих, хто звільняв Херсонщину в 1943-1944 роках. У їх числі – командувач 3-м Українським фронтом маршал Радянського Союзу Р.Я. Маліновський, командир гвардійського авіаційного полку гвардії підполковник А.І. Покришкін, командири стрілецьких дивізій полковник І.В. Балдинов, А.П. Дорофєєв і В.Ф. Маргелов, вояки, які повторили подвиг О. Матросова, лейтенант М.Х. Губайдуллін, молодший лейтенант С.А. Харченко та інші визволителі, чиї імена стали безсмертними.

Джерело: Херсонщина в Великой Отечественной войне 1941-1945 г.г. - Херсон: ХМД, 2005. - С.27-37.