А.Яблонська. Пам'ять безсмертна

Нарис про каховчан-партизанів та підпільників

З перших днів, тижнів війни розпочався партизанський рух - збройна боротьба радянського народу проти німецьких загарбників на окупованій території, в тилу ворога. Суворою романтикою війни оповиті таємничі і незліченні партизанські шляхи. Люди великої мужності і героїзму діяли в самому логові ворога, ризикуючи будь-якої миті загинути лютою смертю Партизанська війна - це величезний розділ Великої Вітчизняної війни, наповнений відвагою і жертовним патріотизмом. Під час війни в Україні в тилу ворога діяло понад 500 тисяч партизанів, які знищували бронепоїзди, автомобілі, підривали мости, пускали під укіс ешелони з ворожою технікою. Своїми рейдами партизани відволікали великі сили гітлерівців, що було суттєвою допомогою Червоній Армії. Найбільш результативні рейди здійснювали формування відомих партизанських командирів: С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова, О.М. Сабурова, С.В. Гришината інших, у яких брали участь і каховчани. У перші місяці війни, коли Червона армія змушена була відступати, ворог захопив і окупував багато районів і областей нашої землі. Та не давали їм спокійно жити партизани.
Слово "партизани" наводило жах на гітлерівців, радістю і надією заставляло битися серця патріотів. Щоб створити загін, треба було добре знати людей, не помилитися, не довіритись засланому гітлерівцями шпигуну. Важко і небезпечно було жити в лісах Західної і Центральної України, в горах і зруйнованих штольнях Криму, особливо взимку, в холод і голод, під час хвороби, при обмалі зброї, яку треба з боями відбирати у ворога.
І найстрашніше всього - постійна тривога за близьких, які залишались на окупованій територій яких безжально знищували гітлерівці, коли дізнавались, що хтось із сім'ї в партизанах. Багато гинуло народних месників, а на їх місця приходили інші патріоти. Про партизанів Ковпака ходили легенди. 3000 фашистів брало участь в операції проти 73 партизанів в Спадганському лісі, але не змогли вибити їх із лісу. Ходять легенди і про партизанів, які діяли під керівництвом Героя Радянського Союзу  Д. М. Медведєва, вони були послані в тил ворога в ліси Західної України для розвідки. Дуже тяжко було партизанам-розвідникам зберігати витримку і спокій у логові окупантів, стримувати себе під час розправ над нелюдами. В ім'я дорученої справи, в ім'я високої мети змушені були володіти собою. Приклад тому - легендарний розвідник Микола Кузнєцов, який загинув при виконанні бойового завдання. Після смерті було прочитано його лист: "Я люблю жизнь, я еще молод , - писал он. - Но если для Родины, которую я люблю, как свою родную мать, нужно пожертвовать жизнью, я сделаю зто". У роки війни мало хто знав дійсне прізвище нині двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова.
У всіх цих з'єднаннях боролися з ворогом і мужні каховчани. Усі вони вже пішли в інший світ. Шкода, що при житті цих людей не зібрано їх спогадів про бойові звитяжні подвиги, які підтверджують їх ордени і медалі.
А.С. Антоненку було 16 років, коли почалася Велика Вітчизняна. На другий день війни з однолітками вже охороняли нафтобазу, млин, інші об'єкти. Потім найбільш активних юнаків викликали в райком партії, де другий секретар Д.М. Мельник, ознайомившись з особистими справами хлопців, запропонував залишитись для підпільної роботи в окупації. Одним з перших погодився Андрій Антоненко. Події розгорталися блискавично. Німці насідали. Скороспішно закладалися партизанські продуктові бази, створювалися явочні квартири, встановлювалися паролі. Бойове хрещення 16-річний юнак прийняв у бою за райцентр Шпетівку, нині Лебедин. Це були тяжкі часи становлення підпілля. Безчинствували не лише фашисти, але й поліцаї. Ці головорізи-зрадники, плазуючи перед новими господарями, реально загрожували підпільникам. На перших порах Андрій з Наталією та друзями постачали партизанам продукти, а згодом стали зв'язковими групи, яка діяла на території району під керівництвом другого секретаря райкому партії Д.М. Мельника. Доводилося проходити десятки й сотні кілометрів. Дуже небезпечно це було, бо скрізь лютували німці й місцеві поліцаї, які хапали часто-густо невинних людей, катували їх.
Одного зимового дня 1941 року поліцаям вдалося вислідити керівника підпілля Мельника Д.М. - він перебував у хаті патріотів Цимбалів. Відстрілюючись, секретар підпільного райкому дістався до межиріцьких лісів. Подружжя Цимбалів німці піддали жорстоким катуванням, але вони нічого не сказали про патріотичну групу. їх розстріляли.
Восени 1942 року, коли німецькі війська насту пали, прийшов наказ партизанському загону з'єднатися з діючою армією. Загін пішов назустріч військам, а вони зазнали поразки і відступили до міста Бєлгорода. Але партизанський загін з боями пробирався до фронту. У цих боях Андрій Семенович був поранений і втратив слух. Таємно лікувався в селі Луцівка. Коли знову вийшов на зв'язок з партизанами, його заарештувала поліція. Андрія Семеновича відправляють до трудових таборів Австрії, де він знайшов зв'язок з остарбайтерами-патріотами авіаційного заводу, продовжує підпільну діяльність. У травні 1945 року його разом з іншими в'язнями звільняє американська армія союзників.
Андрій Семенович нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст., медалями "За бойові заслуги", "Партизану Великої Вітчизняної війни" III ст. та багатьма іншими відзнаками.
Дехтяренко Володимир Родіонович народився у сім'ї лісника на Житомирщині. Його батько був більшовиком, але, коли почалася війна, створив групу підпільників з 26 чоловік і керував нею. Роздобувши радіоприймач, патріоти слухали Москву і писали від руки звернення Інформбюро, розклеювали по селах. Його сім'я, що складалася з 13 чоловік, всі до одного, стала на боротьбу з фашистами. У ті часи були страшні не так німці, як місцеві жителі, котрі пішли прислужувати в поліцію.
Коли зрадники видали ворогу нашу підпільну групу, вони всією сім'єю у липні 1943-го пішли в парти¬занський загін імені Чапаєва, що входив до з'єднання С.Малікова. До цього основним завданням у хлопчаків було підтримувати зв'язок між лісом і містом та навколишніми селами, залізничною станцією Новоград-Волинський, а ще - збирати зброю. Вони доставляли в місто цінні зведення про ворожі сили, а з міста поверталися з достовірною інформацією про події на фронтах. Ніщо гак дорого не цінувалося, як правдиве слово! Часто хлопці приходили на явочну квартиру в одному одязі, а поверталися в іншому, бо там зісподу були підшиті клаптики тканини з важливими повідомленнями, які записані ними. Тоді слово оцінювалося дорого. Володимир Дехтяренко був зодягнений у рвану фуфайку, на плечах - полотняна торбина з 2-3 сухарями та сирою картоплею. Поліцаї на постах пропускали без всякого догляду. Коли у грудні 1943-го німці почали відступати під натиском радянських військ лісовими дорогами, загін прийняв нерівний бій у районі м. Городищі. Там загинув його батько, командир загону. При форсуванні ріки Случ поранило й Володимира. Лікувала спочатку мама, а потім був госпіталь у м. Андижан Узбецької РСР. Там, в Узбекистані, де потім пропрацював багато років головним механіком Головташкентбуду; потім Міністерства сільського будівництва. Довелося відбудовувати Ташкент після жахливого землетрусу 25 квітня 1966 року. Згодом переїхав жити в Каховку.
Згідно документів Державного архіву Херсонської області в партизанській війні брали участь такі каховчани:
Жар Олексій Дмитрович 1921 року народження. Учасник партизанського руху у складі партизанського загону «Буревісник». З 1 червня 1943 року по березень 1944 року - лейтенант радянської армії. Керівник загону -Соломяний Дмитро Федорович. Загін забезпечував продуктами, пальним і боєприпасами, діяв у роки окупації в Одеській області у Саранському лісі. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.
Капелюш Михайло Каліетратович - учасник партизанського руху у Снігурівському районі Миколаївської області у розвідгрупі від військової частини.З листопада 1943 року по квітень 1944 року. Польова пошта 26781. За мужність нагороджений орденом Червоної Зірки і 5 медалями.
Крамаренко Кирило Іванович. До війни працював головою колгоспу «Червона Зірка» у В. Маячці Каховського району Миколаївської області. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, його як комуніста було залишено в тилу ворога, щоб підірвати економічно - стратегічні об'єкти, що радянська влада не встигла знищити до окупації. Був виданий зрадником Менгелем і знищений гітлерівцями 09.10.1941 року. Де знаходяться його останки, не відомо.
З 1942 по 1944 рр. у з'єднаннях партизанських загонів двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова воювала сім'я каховчан: Чоловік Кузьма Мефодійович Михальчук, його дружина Уляна Михайлівна та їх донька Ірина Михальчук, якій тоді було всього 15 років. Жила сім'я, як і всі партизани, у сирих холодних землянках. У тилу ворога дуже складно було з їжею та зброєю. На Велику землю можна було відбути лише вночі літаком. Тільки так можна було відправити у госпіталь тяжкопоранених. Як розповідала Ірина Кузьмівна своїй доньці Карякіній Тамарі, кожен приліт літака в партизанський підрозділ - це була величезна радість: привозили їжу, пошту, спорядження. «Партизанське життя в глибокому тилу ворога - не каша з медом», - часто повторювала Ірина Кузьмівна. Життя партизана могла витримати лише людина мужня, цілеспрямована і дуже терпляча. Поки Кузьма Мефодійович ходив у розвідку, у бою косив гітлерівців із автомата, боєць-повар Уляна Михайлівна та її донька Ірина варили їсти, з ложки годували безруких та тяжкопоранених партизанів. Хоча їсти варити доводилося дуже рідко. Часом голодували. Коли щоденно йшли бої і щоденно маневрували, то про приготування їжі не могло бути й мови. Адже дим вогнища зразу засікла б німецька розвідка. Життя партизанів проходило в неймовірно тяжких умовах. Щоб уникнути німців, вони часто рухалися болотистою місцевістю, і тоді виносили на собі поранених. Кваліфікованої медичної допомоги не було. А ворог насідав. Коли не було боїв, мати і донька прали білизну, закривавлені бинти бійців. А коли закінчувались продукти, то доводилось юній Іринці іти в села, зайняті німцями. Там вона під виглядом жебрачки просила у місцевого населення хліба, чаю, цукру для воїнів. Скільки треба було мужності і витримки, щоб іти одній, обвішаній торбами, у глибину лісу. Це були героїчні вчинки. їх партизанська діяльність була подвигом.   
Кузьма Мефодійовив з 25 квітня 1944 року по червень 1945 року був стрільцем у складі 670-го робочого батальйону. Михальчуків було нагороджено медаллю «За перемогу над Німеччиною в роки Великої Вітчиняної війни 1941-1945рр».
Мусієнка Геннадія Андрійовича, мужнього ветерана - фронтовика, виважену, толерантну, доброзичливу людину, добре знають усі каховчани 2-ї половини XX століття, бо він довгий час працював першим секретарем Каховського міськкому Компартії України.
Геннадій Андрійович народився в 1916 році у місті Бахмут Єкатеринославської губернії. У період війни воював у партизанському з'єднанні двічі героя Радянського Союзу генерал-майора О.Ф. Федорова. З 1942 по 1944 рік - замісник командира партизанського розвідзагону імені Щорса в тилу ворога. З березня по червень 1944 року командир партзагону імені Чапаєва, з'єднання партизанів Федорова. За бойові заслуги нагороджений рідкісною золотою медаллю «Серп і молот» та 7 медалями. З великою повагою пише про нього Герой Радянського Союзу, колишній партизанський командир Григорій Балицький у своїй книзі «Вибухи гримлять на Волині» (К..1990) Там, де було найвідповідальніше і небезпечне завдання, завжди посилали чекіста-розвідника Мусієнка Г.А. «... Стрілянина не вщухає, і відлуння її йде у глиб лісу. Затримуватись далі в клітнянських лісах не можна, оскільки склалася загроза повного оточення і знищення партизанського з'єднання. С чітке завдання О.Ф. Федорова блокувати Ковельський залізничний вузол. Конче необхідно знайти «вікно». Група кращих розвідників на чолі з Геннадієм Мусієнком знаходить його в оточенні і, пройшовши шосе Мчмен - Розрите, партизани 25 січня 1945 року благополучно виходять з лісу...» «.. .Після бою в Ківершчині гітлерівці довго ще не наважувалися переслідувати партизанів. Але командира тривожить доля двох загонів, що зосталися у Клітлянських лісах. Для встановлення зв'язку з ними вирушають у зворотну дорогу розвідники Г.Мусієнко та   В. Дерев'янко...». Коли поранений у бою командир роти Петро Працун повідомив, що Ф.Лисенко і його група партизан дезертирувала, то О.Ф.Федоров негайно викликав працівника особливого відділу Г. А.Мусієнка і наказав розшукати і знищити Лисенка, як зрадника і дезертира...»
Після Великої Вітчизняної війни Олексій Федорович Федоров очолював Херсонський обком Компартії України, а Геннадій Андрійович працював головою райради депутатів трудящих у місті Скадовську, потім головою райвиконкому у місті Каланчаку. Працював першим секретарем РК Компартії України у Бериславі. А з 1962 року - багато років перший секретар Каховського РК КПУ України. За великий вклад в розвиток сільського господарства, промисловості, освіти, культури, охорони здоров'я у 1966 році йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Його життя трагічно обірвалося у вересні 1989 року, коли він їхав до Києва провести в останню путь свого легендарного командира, видатної о організатора Великої Вітчизняної війни в Україні О. Ф. Федорова. Пам'ять про цю сильну, вольову і прекрасну людину буде жити у серцях каховчан вічно.
Проценко   Петро   Іванович   - учасник партизанського руху у загоні «Народный мститель» Кримської області з листопаду 1943 року по березень 1944 року. Нагороджений 4 бойовими медалями.
Хомінець Петро Єрофейович народився в 1915 році. Освіта юридична. В період Великої Вітчизняної війни з 26 липня 1941 року розвідник першого партизанського полку НКВД УРСР. Згодом був направлений працювати у відділ кадрів НКВД УРСР. За бойові заслуги нагороджений орденом Червоної Зірки та 5 медалями.
Цурканенко Василь Михайлович народився у 1910 році. Служив у Радянській армії у 340 - му будбатальйоні рядовим. З вересня 1943 року по УП - 1944 року у з'єднанні партизанських загонів О.Ф. Федорова. За бойові заслуги нагороджений орденом Червоного Прапора і медалями.
Шаманська (Нужна) Надія Вікторівна народилася в 1906 році. Працювала поваром у розвід загоні імені Боженка у Волинській області. З грудня 1943 року по липень 1944 року працювала під керівництвом командира Свиніна. З 8 лютого 1944 року по 12 квітня 1944 року працює поваром у з'єднанні під командуванням Рудича.
Турос К.І. - керівник підпільної організації у Каховці. У той час, коли наші люди страждали у німецьких таборах, а радянські війська бились з німецькими фашистами, в окупованій Каховці теж боролись патріоти - підпільники. Тяжко це було робити в період суворого режиму німецької окупації. Погрозами, терором і голодом фашисти змусили каховчан знову стати до роботи і в колгоспах, і на заводах. Повернулись робітники і на завод поршневих кілець (нині завод електрозварювального устаткування). На заводі під керівництвом колишнього заввідділу освіти Костянтина Івановича Туроса в 1942 році було організовано підпільну організацію. Підпільники збиралися таємно і обговорювали обстановку, окреслюючи собі програму дій. Особливо активними були слюсар Іван Жицький, кочегар Микола Компанієць, слюсар Андрій Тельник, ливарник Степан Стародубець, слюсар Іван Сергєєв, токар Василь Безименко, сімнадцятилітній Сашко Самойленко. Серед підпільників була одна дівчина - шістнадцятилітня Марія Михайліна. Вона не побоялась зберігати вдома радіоприймач (за це було обіцяно німцями розстріл). Підпільники слухали у неї правду про становище на фронтах. Там же все друкувалось, і вночі Марійка розклеювала дані Інформбюро по парканах. Писали і звернення до каховчан, щоб не боялися фашистів, ховали від них продукти, не слухалися їх, а вбивали.

Джерело: Яблонська А.М. Пам'ять - безсмертна: фотодок., події, факти, комент. - Нова Каховка: ПИЕЛ, 2010. - С.302-315.