М.А. Ємельянов "Героїзм підпільників і партизанів"

Значний внесок у розгром німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни внесли партизани і підпільники. Початком розгортання їхньої боротьби послужила директива Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП /б/ від 29 червня 1941 р. На додаток до неї 18 липня 1941 р. ЦК партії прийняв спеціальну постанову "Про організацію боротьби в тилу німецьких військ", в якій конкретно вказувались шляхи боротьби з ворогом у тих районах, яким загрожувало фашистське вторгнення. Пропонувалося завчасно перевести на нелегальне становище частину радянських і партійних працівників, комсомольських активістів, здатних організувати боротьбу проти загарбників.
На тимчасово окупованій ворогом території радянські люди почали нещадну боротьбу з гітлерівцями. Вона стала складовою частиною бойових дій. Партійні органи приступили до формування підпільних організацій і партизанських загонів. Всього за роки війни в тилу ворога налічувалося понад 6 тисяч партизанських загонів, діяли два нелегальні центральні комітети: Український і Білоруський, 90 підпільних обкомів і міжпартцентрів, понад 600 міськкомів, райкомів партії. Вони об'єднували понад один мільйон підпільників і партизан.
Першість у цьому питанні належить Україні. На окупованій території нашої республіки діяло 60 партизанських з'єднань і близько двох тисяч партизанських загонів і розвідувально-диверсійних груп, що не входили до складу з'єднань. Усього брало участь у боротьбі з ворогом понад 500 тисяч партизан. За роки війни вони вивели з ладу близько 500 тисяч фашистських окупантів та їх посібників, розгромили 467 гарнізонів, комендатур, штабів, поліцейських управлінь, пустили під укіс близько 5 тисяч військових ешелонів, підірвали 1500 танків, 200 літаків, 600 залізничних мостів, знищили понад 900 складів.
За мужність і відвагу 183 тисячі патріотів були нагороджені орденами і медалями, 95 стали Героями Радянського Союзу, а керівники партизанського руху С.А. Ковпак і О.Ф. Федоров удостоєні цього звання двічі. З перших днів окупації Херсона на її території також розгорнулася всенародна боротьба проти фашистів. Вона проходила в неймовірно важких умовах. Шляхом терору, репресій і погроз окупаційні власті намагалися зламати опір радянських людей. В одному з наказів коменданта м. Херсона говорилося, що за вироком військового суду за саботаж розстріляно жителя міста Павла Заїкіна. Через деякий час було опубліковано повідомлення окупаційних властей про те, що за розповсюдження агітаційних більшовицьких листівок були публічно повішені Павло Давидюк, Григорій Кравченко, Матвій Фесенко, Олександр Копєйкін, Леонід Негрич, Василь Пройдисвіт. Проте ніякі терор і репресії не змогли зломити мужність радянських людей.
Першими в боротьбу проти окупантів вступили комуністи і комсомольці. На території області діяли два підпільні партійні комітети, 11 підпільних організацій, 10 партизанських загонів, які об'єднували у своїх рядах більше тисячі чоловік. Серед учасників антифашистського підпілля в області було 105 комуністів, 127 членів ВЛКСМ, 272 робітника, 101 колгоспник, 270 службовців, студенти, учні. Проти фашистських загарбників вели боротьбу понад 700 українців, більше 300 росіян і представників інших національностей нашої країни. Навколо окремих комуністів, комсомольців і безпартійних патріотів створювалися невеликі підпільні групи, які потім переростали в цілі організації. Так, на Каховському заводі поршневих кілець (нині завод електрозварювального устаткування), була організована група на чолі з лектором Одеського обкому КП /б/ У К.І. Туросом. Учасники групи проводили масово-політичну роботу, антифашистську агітацію, саботаж на підприємствах. Кілька разів підпільники цієї групи проводили диверсії на залізниці. У січні 1943 року група Туроса була розкрита, підпільників було розстріляно. До останньої хвилини ніхто з них не здригнувся, і всі вони пішли з життя зі співом "Інтернаціоналу". Полум'яні патріоти К.І. Турос, І.Д. Жицький, Н.П. Компанієць, М.В. Михайлина, Стародубець, Л.І. Уманець, І.І. Сергєєв та інші залишаться в пам’яті земляків назавжди.
В умовах фашистського терору розвернула діяльність підпільна група, що іменувалися "Малий Битий Яр". Група була організована в Британах (з 1945р. Дніпряни) на чолі з комуністом Г.І. Ярошенком. До складу групи входило близько 10 осіб. У їх числі – працівники радгоспу В.Я. Масюткін, І.І. і А.І. Коняшини, вчителька Л.П. Подвойська, комсомольці П. Маміменко, М. Оробченко, В. Межевич та інші, а також військовополонені, що втекли з концтаборів. Підпільники поклялися не щадити себе в боротьбі з ворогом. Текст клятви і документи організації керівник групи Г.І. Ярошенко ховав у пісках на околиці села, які були знайдені там в 1944 році. Група почала діяти з написання та розповсюдження листівок, повідомлень Радінформбюро серед населення. Патріоти надавали допомогу радянським людям, рятували їх від вигнання в Німеччину, сприяли втечі з табору військовополонених (деякі з них потім приєдналися до підпільників), саботували заходи фашистських окупантів. Члени групи готувалися до розгрому сільської управи і німецької комендатури. Але цей акт відплати не був здійснений. Наприкінці травня 1942 року 10 членів групи разом з її керівником були арештовані і після жорстоких тортур розстріляні під Каховкою. Г.І. Ярошенко фашисти стратили на площі в Британах.
Підпільні групи діяли в селах Дем'янівка і Покровка Нижньосірогозького районів, Петрівка Генічеського, Скворцовка Чаплинського району та інших селах Херсонщини.
З розширенням боротьби з окупантами назрівала необхідність створення єдиного підпільного центру. На початку 1942 року всі групи опору об'єднав Миколаївський обласний підпільний "Центр", очолюваний чекістом В.А. Лягіним (підпільне прізвище Корнєв). До його складу разом з іншими підпільниками входив комуніст Ф.А. Комков (підпільна кличка "Мічений") – радянський військовий льотчик, збитий на початку війни під Миколаєвом.
Групами херсонських підпільників керували мужні радянські патріоти: М.Г. Скворцов (на консервних підприємствах), Г.М. Горун (на підприємствах зв'язку), І.М. Макулін (на мотороремонтному заводі), Л.М. Воєводіна (у сільгоспінституті і на бавовняній станції), А.М. Жуков (у споживкооперації) та інші. Скеровував діяльність підпільних груп і координував дії херсонських і миколаївських підпільників член підпільного комітету "Центр" комуніст Ф.А. Воробйов, який працював з метою конспірації в Білозерській споживчій кооперації. Згодом, 5 листопада 1942 року, він був повішений гестапівцями у м. Миколаєві.
У грудні 1942 року Миколаївський підпільний "Центр" було розкрито, основне його ядро знищено. У числі загиблих був і В.А. Лягін, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Місцем перебування підпільного "Центру" став Херсон. Сюди ж нелегально перебрався Ф.А. Комков. Ставши на чолі організації, він згуртував навколо себе активних учасників підпілля, встановив зв'язки з підпільними групами, що діяли у Великій Олександрівці, Генічеську, Великій Лепетисі, Каховці, Голій Пристані і інших місцях. Одночасно "Центр" підтримував зв'язки з групами на території Миколаївської області. Розгалужена мережа підпільних організацій, вміла конспірація забезпечили безперервну роботу керівництва аж до визволення краю від німецько-фашистських загарбників. Підпільники виготовляли і розповсюджували антифашистські листівки, проводили диверсійні акти, вбивали зрадників, організовували саботаж на заводах і в колгоспах. Вони врятували багатьох людей від фашистської неволі, визволили багатьох радянських військовополонених.
На початку червня 1943 року з групою товаришів – В.І. Мацулевичем, В.Я. Зарецьким, Л.А. Бакіним, Л.М. Воєводіною, Е.А. Водяницькою та іншими Ф.А. Комков вийшов з Херсона на з'єднання з партизанами. Але по шляху проходження загін був виявлений карателями, в короткому бою майже всі підпільники загинули, а Ф.А. Комков був схоплений і закатований фашистами в Миколаєві.
Посмертно, в 1965 році, він був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.
Разом з дорослими патріотами активну участь у підпільно-партизанській боротьбі на Херсонщині приймала і молодь. У Великій Олександрівці тривалий час діяла комсомольсько-молодіжна підпільна група на чолі з Василем Соромлей. Комсомольці Василь Соромля, Михайло Запара, Микола Децик, Микола Сергєєв, Олександр Покутній, Ніна Остапенко, Віра Бебель, Андрій Яценко та інші встановили на горищі гідроелектростанції радіоприймач, слухали повідомлення Радінформбюро, переписували їх від руки і розповсюджували серед населення. Знаходячи на біржі бланки документів, постачали ними молодь. Це рятувало її від вигнання до Німеччини. Вирішивши знищувати живу силу противника, патріоти зайнялися видобутком і накопиченням зброї. У них на озброєнні було 40 гвинтівок, 6 ящиків гранат, патрони. Але група раптово була арештована, і всі учасники підпілля загинули.
У селі Горностаївка до березня 1943 року діяла комсомольсько-молодіжна група під керівництвом Василя Ходоса. Патріоти збиралися на конспіративній квартирі, писали і розповсюджували по селу листівки з закликом до молоді саботувати накази окупантів.
Активно діяла і молодіжна група в Херсоні, відома як "Хлопчики з Карантинного острова". До її складу входило 12 осіб: 15-18-річні підлітки та юнаки, комсомольці і нерадянська молодь. Групу очолювали брати Андрій і Анатолій Запорожчуки, Леонід та Петро Чернявські. Партійне керівництво в 1942 році здійснював комуніст Г.М. Годун. Юні патріоти виводили з ладу лінії зв'язку, викрадали у німецьких солдатів і офіцерів зброю, знищували живу силу ворога. Влітку 1942 року група була розкрита гестапівцями, юні патріоти – брати Запорожчуки і Чернявські, схоплені фашистами і страчені. Незабаром загинули і всі інші підпільники.
У період окупаційного режиму на Херсонщині комсомольсько-молодіжні патріотичні групи діяли і в інших місцях. У Сивашах Генічеського району група під керівництвом Ігоря Бензина випускала антифашистські листівки та відозви. Члени групи проводили політичні бесіди з населенням, розповсюджували листівки, зведення Радінформбюро. Така ж група у складі 10 осіб діяла у Станіславі Білозерського району під керівництвом Ситника. Вона мала в своєму розпорядженні радіоприймач, приймала зведення Радінформбюро, поширювала їх серед населення, підтримувала зв'язок з підпільниками Миколаєва.
Але найчисленніша і найактивніша підпільна молодіжна організація під назвою "Патріот Батьківщини" діяла в Херсоні. Її творцем і керівником був секретар комсомольської організації школи, член міськкому комсомолу Ілля Кулик.
З перших днів війни Іллюша і його товариші Володимир Зарескін, Євген Пасічник, Андрій Агеєнко, Анатолій Колесніков, Михайло Осадченко просилися направити їх на фронт добровольцями. Але, оскільки вони були не призовного віку, військкомат у проханні відмовив. За таких обставин комсомольці вирішили самостійно вести боротьбу з фашистами в рідному місті. У грудні 1941 року молодіжна підпільна організація остаточно сформувалася. До керівного комітету увійшли Ілля Кулик, Микола Букін (поранений воїн Червоної Армії, з яким познайомився Ілля і вкрив його на явочній квартирі) та Євген Пасічник. У 1942 році на квартирі Кулика була прийнята клятва про нещадну боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками, було вироблено план подальших дій.
Молоді патріоти проводили активну агітаційну роботу серед населення, друкували на друкарській машинці і поширювали листівки в Херсоні та прилеглих селах. Вони влаштували залізничну катастрофу на лінії Апостолово-Снігурівка, пустивши під укіс військовий ешелон. Підпільна організація готувалася до збройного виступу, коли Червона Армія буде наближатися до Херсона. Однак цим планам не судилося здійснитися. У листопаді 1942 року карателям вдалося заарештувати основний склад підпільної організації, а 29 листопада 1942 року квартира, в якій знаходився Іллюша Кулик, була оточена карателями. Він тривалий час відстрілювався. Але сили були нерівні. Він був поранений, і, бачивши безвихідне становище, останню кулю послав собі в голову. У несвідомому стані карателі помістили Кулика в лікарню, прикувавши його ланцюгами до ліжка. Там він і помер.
У 1965 році за особливі заслуги, мужність і героїзм, проявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., Указом Президії Верховної Ради СРСР керівнику Херсонської підпільної комсомольсько-молодіжної організації "Патріот Батьківщини" Кулику Іллі Олександровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). А його бойові товариші нагороджені орденами і медалями.
Залишив свій слід на Херсонщині і партизанський рух, незважаючи на відсутність великих лісових масивів. В кінці серпня-початку вересня 1941 року розгорнув бойову діяльність партизанський загін, очолюваний учасником громадянської війни на Херсонщині О.Є. Гірським. Начальником штабу був голова виконкому Херсонської міськради А.К. Ладичук, комісаром – секретар Миколаївського обкому партії П.В. Макєєв. У загоні було 100 бійців – в основному радянські, партійні працівники, робітники заводу імені Комінтерну. Патріоти знищували живу силу і техніку ворога, виводили з ладу телеграфні й телефонні лінії. Протягом вересня 1941 року вони знищили 33 фашиста, захопили 6 мотоциклів, 4 автомашини, багато автоматів та іншої зброї. Не маючи зв'язку з Великою землею, достатньої кількості боєприпасів та зимового одягу, командування загону направило через лінію фронту свого розвідника – зв'язкового Р.М. Хазановича – колишнього працівника міської газети "Наддніпрянська правда". Йому насилу вдалося перейти лінію фронту, зв'язатися з працівниками ЦК КП /б/ У, передати цінні відомості і отримати для партизанського загону зброю і необхідне спорядження. Однак, повертаючись літаком з групою зв'язку в партизанський загін, Хазанович загинув при приземленні.
Сам загін восени 1941 року був виявлений карателями, оточений і знищений. Партизани до останнього подиху билися з ворогом. Смертю хоробрих полягли О.Є. Гірський, А.К. Ладичук, Г.В. Макєєв, А.Л. Носков та інші.
Мужньо боровся з окупантами і партизанський загін під командуванням М.І. Павловського, який діяв, в основному, на території Бериславського, Великоолександрівського, Горностаївського районів та в дніпровських плавнях. Загін відбивав численні спроби гітлерівців проникнути у плавні, захопив понад 50 полонених, багато трофеїв. Карателі змушені були просити командування тилу виділити для боротьби з партизанами додаткові сили.
Восени 1941 року авіація і артилерія почали обстріл фашистів на всій площі плавнів. У поєдинках з чисельно переважаючими силами ворога партизани зазнали великих втрат. Вирвавшись з оточення, вони невеликими групами стали пробиватися в північні райони України для з'єднання з діючими там партизанськими загонами. Надалі М.І. Павловський продовжував партизанську діяльність у з'єднанні С.А. Ковпака.
Не менш героїчно боровся партизанський загін, що базувався в ушкальських плавнях, він нараховував 90 бійців. Командиром його був колишній секретар ушкальської партійної організації А.Г. Резніченко, заступником – другий секретар Великолепетихського райкому партії Ф.І. Балабанов. Загін був сформований Запорізьким обкомом партії. До нього увійшли випробувані, віддані радянській Батьківщині і народу люди – голови колгоспів К.М. Пилипенко, Г.А. Скоробогатько, Ф.М. Боцман, А.Є. Мелешко, директора середніх шкіл В.А. Оніщенко та І.А. Тимченко, працівники партійного і радянського апарату М.Д. Сербін, Я.Ф. Воронцов, Ф.С. Селін, І.З. Балла та інші. Бійці загону були добре озброєні, мали свою радіостанцію. Все це дозволяло здійснювати сміливі нальоти на німецькі гарнізони, комендатури, знищувати окупантів, виводити з ладу техніку противника, захоплювати зброю.
Наприкінці 1941 року фашисти, озлоблені активними діями партизан, кинули проти них авіацію, артилерію, війська СС і польової жандармерії. Герої прийняли бій. Але сили були явно нерівними. Багато бійців загону загинуло в бою. Захоплені в полон пораненими були розстріляні. А.Г. Резніченко загинув на початку 1942 року.
Протягом деякого часу діяв партизанський загін і на території Нижньосірогозького та Великолепетихського районів на чолі з секретарями Нижньосірогозького райкому партії М.В. Купрієм і І.Д. Височиним. Для його керівництва та діяльності підпільників Запорізький обком КП /б/ України затвердив Великолепетихський підпільний райком партії на чолі з М.В. Синяковим.
Запорізьким архівістам вдалося розшукати листи М.В. Купрія і І.Д. Височина Запорізькому обкому партії. Ось що вони писали у вересні 1941 року:
"...Делу ВКП/б/ был верен и остаюсь до конца. Высочин..."
"...Остаюсь (для подпольной работы), в долгу перед партией не останусь. Верный всегда своим обязанностям... С поста не уйду, будьте уверены. Куприй."
Партизани і підпільники організували явочні квартири, поширювали зведення Радінформбюро, антифашистські листівки, збирали дані розвідувального характеру, проводили диверсії. Влаштувавши засідку, вони, на початку 1942 року, знищили кілька автомашин з солдатами і боєприпасами, які йшли до Криму. Через деякий час загін був розгромлений. Багато партизан, у тому числі і їх керівники М.В. Купрій і І.Д. Височин, загинули. Кілька людей було відправлено до Німеччини на каторгу.
Деякі нинішні херсонці брали участь у підпільно-партизанській боротьбі за межами області. У їх числі – Володимир Петрович Казначеєв. Чотирнадцятирічним хлопчиком він партизанив у з'єднанні генерал-майора А.Ф. Федорова. За час бойових дій підірвав 10 ворожих ешелонів з живою силою і технікою, за що був нагороджений орденом Леніна.
Великою гордістю Херсонщини є житель села Чаплинка Іван Данилович Кудря. Після служби в Червоній Армії він закінчив Ленінградське училище прикордонних військ. З початком війни вів активну розвідувально-диверсійну роботу. Залишений в окупованому Києві, розпочав свою діяльність в "Групі Максима". 24 вересня 1941 р. він підготував знищення будівлі "Дитячого світу", в якому гітлерівці влаштували склад радіоапаратури, а також сусіднього будинку, в якому розмістилася німецька комендатура. Сотні фашистів загинули в руїнах. Пізніше сильний вибух потряс кінотеатр, заповнений фашистськими солдатами і офіцерами. 1 травня 1942 року на перегоні Київ-Жмеринка пішов під укіс ешелон з військами і боєприпасами.
Розширюючи свою діяльність, Іван Кудря створював нові групи патріотів, які приймали по радіо, друкували і розповсюджували серед населення відомості радянського інформбюро про становище на фронті, проникали в адміністративні установи окупантів, в гестапо та органи армійської розвідки. Він особисто виявив понад 80 агентів і зрадників, списки яких потім були передані органам держбезпеки.
Зрадник видав окупантам "Максима" і його соратників. Він загинув у гітлерівських стінах. У травні 1965 року І.Д. Кудрі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Такими є деякі відомості про підпільно-партизанський рух в нашому краї в роки війни. Більшості патріотів немає в живих. Але пам'ять про них не меркне. У нашій області їх іменами названо вулиці, встановлено пам'ятники, меморіальні дошки, оформлено експозиції в музеях і музейних кімнатах. Цієї честі удостоєні партизани О.Є. Гірський, А.К. Ладичук, П.В. Макєєв, А.Л. Носков, І.Д. Височин, М.І. Павловський, А.Г. Резніченко, підпільники Герої Радянського Союзу І.А. Кулик, І.Д. Кудря, а також Ф.А. Комков, В.Г. Ходос, Т.С. Черняк.

Джерело: Херсонщина в Великой Отечественной войне 1941-1945 г.г. - Херсон: ХМД, 2005. - С.14-25.