"Вінок на могили мучеників" з Книги Скорботи України. Херсонська область

"Вінок на могили мучеників" з Книги Скорботи України. Херсонська область

Захопивши територію нашого краю, фашисти вже в перші дні окупації встановили кривавий терор. Здійснення його було передбачено заздалегідь вказівками особисто Гітлера і його міністрів. Нацистський фюрер заявляв: "Природа жорстока, тому й ми повинні бути жорстокими. Якщо я можу послати людей німецької нації в пекло війни без найменшого жалю з приводу того, що буде пролита дорогоцінна німецька кров, то я, безумовно, маю право знищити мільйони людей нижчої раси, які розмножуються, ніби паразити".
У своїй зловісній книзі "Майн кампф" – кривавому євангелії расизму – Гітлер проголошував, що нова імперія "повинна рухатися шляхом колишніх орденських лицарів, щоб добути німецьким мечем землю для німецького плуга, а для народу – хліб насущний".
За кілька місяців до нападу на СРСР в "Інструкції" до похмурого плану "Барбаросса", затвердженого фашистським верховодом, командувачі військами вермахту і політичної поліції на окупованій території отримували всю повноту влади і необмежені права по відношенню до цивільного населення. 13 травня 1941 року уряд Німеччини затвердив директиву «Про військову підсудність в районі "Барбаросса" і особливі повноваження військ». Вона спонукала знищувати партизан і всіх підозрюваних у співчутті їм, негайно розстрілювати тих, хто чинить опір окупаційній владі. Проти мирного населення планувалося проведення каральних експедицій, масових репресій. За п'ять днів до початку війни Гітлер видав наказ, у якому наголошував, що німецькі солдати мають право грабувати радянське населення і нищити його.
Так само жорстоко і цинічно розмірковували і діяли і підручні фюрера. Керівник зловісного і кривавого СС Гіммлер ще 28 травня 1940 року в "Записці про поводження з місцевим населенням східних областей" написав: "Ми надзвичайно зацікавлені в тому, щоб ні в якій мірі не об'єднувати народи східних областей, а навпаки – дробити їх, по можливості, на дрібні гілки та групи. Щодо окремих народностей, ми не маємо жодних намірів прагнути до їх згуртування та збільшення, тим більше – до поступового прищеплювання їм національної свідомості та національної культури.
Вже через кілька років, на мій погляд, через 4-5 років, поняття "кашуби", наприклад, має стати невідомим, оскільки до цього часу кашубська народність вже перестане існувати... Я маю надію, що нам вдасться знищити поняття "євреї", оскільки існує можливість масового переселення всіх євреїв в Африку або в якусь іншу колонію. Дещо більше часу знадобиться для того, щоб на нашій території зникли такі народності, як українці, гораки та лемки. Все що було сказано про ці окремі народності ще більшою мірою стосується поляків".
Отже, все було продумано і сплановано заздалегідь, оформлено документально в актах та розпорядженнях фашистського керівництва. Руки підлеглим розв'язали, морально налаштували, і їм залишалося тільки старанно виконувати звірячі установки Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших керівників нацистського рейху. Високопоставлені керівники фактично благословили нелюдську жорстокість і звірство на захопленій радянській території. Масове знищення десятків і сотень тисяч людей стало буденною справою злочинців у мундирах вермахту, СС і цивільних костюмах зі знаком фашистської партії на лацканах піджаків. У них були залізні нерви, їх не мучила совість, не тремтіла рука, коли вони розстрілювали хворих людей похилого віку, матерів з маленькими дітьми, юних дівчат і підлітків.
Старанно розроблений заздалегідь план "Ост" після 22 червня 1941 року почав втілюватися в життя. У захопленому ворогом Херсоні в одному виданому наказі прямо говорилося: "Населенню повинно бути ясно, що кожен прихильник радянської влади є ворогом німецького народу і повинен померти".
За погрозами відразу ж пішли конкретні дії. Був розстріляний житель міста Павло Заїка за, як сповістив місцевий комендант, "прояв опору розпорядженням німецького командування і саботаж". Окупаційна влада виявила численні випадки ухилення населення від виконання розпоряджень загарбників, ігнорування її наказів. Для залякування херсонців стратили першого-ліпшого.
Розстрілювали також за слухання московського радіо, читання і розповсюдження радянських газет і листівок, приховування комуністів, червоноармійців, які втекли з полону. У Херсоні були повішені Павло Давидюк, Григорій Кравченко, Матвій Фесенко, Олександр Копєйкін, Леонід Негрич, Василь Пройдисвіт.
У містах і селах масово знищувалися комуністи, комсомольці, безпартійні активісти, що залишилися за станом здоров'я або з інших причин. Спеціальні зондер-команди, які нишпорили по області, хапали їх і без суду і слідства розстрілювали в ярах, силосних ямах, протитанкових ровах.
У Херсоні у величезній ямі біля пивзаводу, викопаній військовополоненими, гітлерівці здійснювали масові страти жителів. Сюди постійно на спеціальній машині з гестапо привозили звинувачених у нелояльності до нової влади і безжально знищували. У цьому страшному місці загинули комуніст Павло Микитович Савченко з Садово; працівник заводу склотари комсомолець Ілля Гончаров; токар заводу ім. Комінтерну кандидат у члени партії Петро Феофанович Бащенко; робітник заводу ім. Комінтерну комсомолець Кирило Павленко; слюсар заводу ім. Комінтерну член партії Григорій Андрійович Кулініченко; механік паротурбінної станції кандидат у члени партії Олександр Йосипович Мешко; вантажник річпорту Філіп Возбранний; техсекретар міськкому партії Ніна Микитівна Литвинова; партизан громадянської війни член партії Борис Іванович Терещенко-Галкін; робітники-котельники заводу ім. Комінтерну член партії Куцовський і Глухов. Також розстріляли Семена Семеновича Романенка, Володимира Тарасовича Копилова, Олександра Хоменка з дружиною і двома дітьми, Семена Клепініна та багатьох інших, про яких знали люди. А скільки загинуло від рук фашистських катів безвісними, безіменними? Адже гітлерівці слідчих справ не заводили, сліди своїх злодіянь всіляко приховували.
У перші ж дні окупації 50 чоловік загинуло в Каховці, в числі яких жителі міста Матрона Наг, Дмитро Зацепа, Меланія Довбня, народний суддя Карась, робочий Котляр, шофер Нестеренко та інші. Перед розстрілом всі громадяни були піддані жорстоким катуванням.
В с. Архангельське Високопільського району 8 вересня 1941 року фашистська польова жандармерія заарештувала Михайла Яковича Ситникова, Івана Аврамовича Сидоренка, Михайла Григоровича Брагу, Михайла Михайловича Махлая, Андрія Григоровича Котоленка, Петра Сергійовича Куренкова і відправила їх у с. Високопілля. Всіх стратили біля залізничної станції.
20 вересня в Архангельському знову були проведені арешти. Кати схопили Андрія Леонтійовича Великого, Мойсея Харитоновича Ленського, Георгія Корнійовича Скірденка, Мотрону Іванівну Бойко, Параскеву Єрмолаївну Петченко, Надію Опанасівну Іваненко, Розу Компанієць, Ріву і Фріду Патент, Кукуя з дружиною. Наступного дня всіх заарештованих вбили в кар'єрі біля села. Перед стратою всіх роздягли. Одяг конвоїри розділили між собою. Трупи нещасних скинули у шурфи каменоломні.
Такий самий жорстокий злочин окупанти здійснили в Нижньосірогозькому колгоспі ім. Кірова. У вересні 1941 року вони наказали селянам зібратися біля правління господарства. З числа тих хто прийшов відібрали десятьох: Петра Корнійовича Дуброва, Федора Федоровича Розумова, Сергія Кириловича Бездольного, Митрофана Сергійовича Шапошника і його сина Миколу, Пімона Костянтиновича Бурцева, Андрія Авксентійовича Фролова, Федора Свиридовича Щербаня, Федора Володимировича Піщемуху та Якова Полікарповича Шапошника. Всіх їх відразу ж на очах у людей розстріляли на колгоспному дворі.
Масове знищення мирного населення відбувалося у Бериславі, Горностаївці, Чаплинці та інших районах Херсонщини. І не тільки в перші дні і місяці окупації, а на всьому її протязі. Поліцейські шукачі нишпорили по всіх населених пунктах, арештовували і страчували не лише за прихований опір, а й за найменшу підозру в ньому. Херсонки Марія Марзук і Ганна Медведєва були вбиті лише за вороже ставлення до німецької влади. Мешканки с. Дудчани Нововоронцовського району Марія Олександрівська, Віра Олександрівська і Клавдія Цегельник страчені за читання антифашистських листівок і передачу їх іншим особам.
Людей хапали і жорстоко карали лише за однією підозрою. У березні 1943 року в Горностаївці жандармерія схопила 46 осіб. Їх звинуватили у зв'язку з партизанами дніпровських плавень. Не розбираючись і не встановлюючи провину кожного окремо, всіх 12 квітня стратили. 2 травня – нова розправа над 34 жителями. Того дня загинули Валентин Прокопович Скоробагатько, Василь Архипович Капітан, Дмитро Маркович Жмайло, Василь Григорович Ходос, Михайло Дмитрович Козаков, Оксана Петрівна Шлапацька, Олексій Климонтієвич Субота, Іван Трифонович Голубничий, Марія Домченко, Віра Польська та ін. Після визволення села і розкопок протитанкового рову, де гітлерівці страчували своїх жертв, було встановлено, що їхня смерть настала від ударів холодною зброєю по голові.
Влітку 1942 року окупанти заарештували 15 жителів с. Дніпряни, що входило тоді у Каховський район, за підозрою у партизанській діяльності. 18 днів їх безперервно катували. 9 чоловік з цієї групи жандарми розстріляли, а громадянина Г.І. Ярошенка повісили.
Масові арешти і жорстокі страти в кінці грудня 1942 року були здійснені в Чаплинському районі. В один день у трьох сільрадах було схоплено 280 людей. Заарештованих, посаджених в холодні і вологі приміщення, морили голодом, били до втрати свідомості, приводили до тями і знову піддавали мукам. Після цього більшість в'язнів безжально вбивали, а тих, що залишилися в живих, відправляли до концентраційного табору.
У листопаді 1942 року карателі схопили 350 жителів Каланчацького району. Під час допитів їх піддали жорстоким тортурам. Особливо по-звірячому катували Юхима Івановича Процька, Василя Михайловича Хижка, Філіпа Герасимовича Масюткіна, Пантелея Данька, Івана Семенчука, Петра Юхимовича Голубцова і Євгенію Ілівідську. У січні 1943-го року вони були вивезені вночі за с. Каланчак на територію колгоспу "Партизан" і розстріляні в протитанковому рові. Незабаром там же було знищено ще 13 радянських громадян.
Наприкінці вересня 1942 року в Нижніх Сірогозах на сходці начальник польової жандармерії звинуватив селян в поганій роботі і невиконанні розпоряджень німецької влади. Відібравши п'ятьох колгоспників, розстріляв їх особисто.
Ось такими жорстокими методами насаджувався фашистський "порядок" на землях нашого краю. Після "господарювання" окупантів скрізь залишалися кров, сльози, трупи безвинно вбитих і закатованих людей.
Особливу ненависть відчували гітлерівці до радянських воїнів, які потрапили в полон. Їх відправляли до спеціальних таборів. У Херсоні таких було три – на території взуттєвої фабрики, ветеринарної лікарні, в міській в'язниці. Умови перебування скрізь були страшні. В оточеному з усіх боків кам'яним парканом з дротовим загородженням по верху таборі в ветлікарні полонені жили в земляних ямах, якими був зритий двір. Годували їх один раз на день запареними, а іноді просто розмішаними в холодній воді висівками або сирою підгнилою картоплею. Кожному в'язневі на день покладався 100-грамовий шматочок хліба. Але ця мізерна пайка рідко коли до нього потрапляла.
Жителі міста прагнули полегшити долю полонених, передавали їм хліб, картоплю, інші продукти. Конвоїри жорстоко били і тих, хто надавав допомогу, і тих, хто її приймав. А. М. Сметанкіна особисто бачила, як охоронець застрелив військовополоненого, коли той нахилився підняти кинутий жінкою хліб.
Людей, які перебували в таборі, постійно катували. Їх змушували годинами лежати голими на льоду, по 2-3 години стояти з піднятими вгору руками, сидіти на пронизливому вітрі тощо. Серед полонених лютували хвороби – дизентерія, тиф, туберкульоз та інші. Вони косили людей. Мертвих, а нерідко і тих, хто просто знесилів, охорона вивозила за межі табору і скидала в ями, викопані на міському звалищі.
У такому ж жахливому стані перебували в'язні і в таборах, розташованих на взуттєвій фабриці й у міській в'язниці. В останньому їх містилося близько 10 тисяч. Взимку в'язниця не опалювалася, і люди спали на цементній підлозі. Лікарська допомога була відсутня повністю. Свідки розповідали, що в рів за в'язницею німці виносили на ношах зовсім виснажених роздягнених червоноармійців, які були схожі на скелети; вони благали про допомогу. Німці залишали їх там вмирати. О.М. Дорошенко і А.М. Сметанкіна, які проживали недалеко, бачили, як в один з лютневих днів 1942 року гітлерівці вивезли з табору трупи на 50 підводах і скинули в ями, викопані в валах, що знаходилися в старій херсонській фортеці. Можна лише здогадатися і приблизно підрахувати, скільки сотень в'язнів так трагічно закінчили своє життя.
Люто розправлялися фашисти з полоненими моряками. Їх чекало лише одне – смерть. Моряків не тільки морили голодом, роздягали догола взимку і водили на розстріл із зв'язаними руками, а часто й приковували за шию один до одного. Взимку 1942 року тюремники вели через Червоний базар на страту 25 червонофлотців. Всі вони були босими і в одних трусах.
У травні 1943-го року багато херсонців стали свідками виведення з в'язниці 100 моряків зі зв'язаними руками. Йдучи на розстріл, вони кричали: "Помремо за Батьківщину!", "Смерть фашистським окупантам!"
Так само мужньо вели себе і 15 червонофлотців, які співали в останню хвилину життя "Інтернаціонал" і закликали бити гітлерівців. Мимовільним свідком їхньої загибелі стала Д.П. Чуйкіна.
Табори для військовополонених також розміщувалися у сільській місцевості на території ряду районів. Умови утримання в'язнів скрізь були анітрохи не краще, ніж у Херсоні. У двох каховських таборах, в яких знаходилося близько тисячі людей, приміщень не було, полонені весь час перебували під відкритим небом, у постійному холоді і голоді. Виснажених, хворих людей примушували працювати по 13-14 годин. За найменшу провину жорстоко били, розстрілювали. Жителям міста забороняли надавати їм будь-яку допомогу. Охоронці табору безжально побили громадянку Сідлецьку за спробу передати полоненому хліб. І не лише її одну.
У нелюдських умовах перебували колишні радянські військовослужбовці в таборах, розміщених у Бериславі, Каланчаку, Чаплинці. Як свідчать документи, складені після звільнення області Червоною Армією, у Бериславі, в могилах біля бойні, покоїться прах 1202 полонених і 400 мирних жителів, розстріляних есесівцями і жандармерією. У Каланчаку знайдені останки 139 солдатів і офіцерів, що знаходилися в таборі.
А згідно з прийнятими Лігою націй конвенціями та постановами з військовополоненими належало поводитись гуманно, без утисків і жорстокостей. Але для фашистських людиноненависників їх не існувало.
Гітлерівська Німеччина визначила свого ворога в особі цілого народу – євреїв. Створена біснуватим фюрером і його підручними звірська расова теорія проголосила їх недолюдами, що підлягають масовому знищенню. На окупованій території теорія почала здійснюватися на практиці.
Відразу ж після захоплення Херсона був виданий наказ зловісного міського коменданта Маттерна. Ось його текст:
"Кожен єврей чи особа частково єврейського походження, яка знаходиться в місті Херсоні, повинна носити особливий знак. Згідно цього розпорядження вважається:
а) євреєм – той, хто походить від двох єврейських за національністю сторін;
б) особистістю частково єврейського походження – той, хто походить від однієї єврейської за національністю батьківської сторони.
Знак являє собою коло, зроблене з тканини жовтого кольору, 5 сантиметрів шириною, цей знак потрібно носити:
а) на правій стороні грудей;
б) на середині спини;
в) на верхньому одязі, так, щоб його було добре видно.
Від обов'язкового носіння знака, відповідно до цього розпорядження, звільняються діти віком до 3 років.
Той, хто буде виявляти протидії цьому розпорядженню або іншим розпорядженням, виданим з метою впровадження в життя цього розпорядження, буде каратися".
За наказом коменданта почалося виділення євреїв у відособлену групу населення. Очевидець тих подій херсонець Віктор Феліксович Новошицький, 1927 року народження, так згадує про далекі події 1941 року: "Деякі наші сусіди-євреї старшого віку, згадуючи що були у 1918 році в місті австрійців і німців, спробували завести розмови з окупантами (єврейський іврит і німецька мова схожі між собою). Обличчя гітлерівців наливалися кров'ю, у відповідь вони кричали:
– Ду бисть юде! Алес юде капут! Фернштейн? (Ти єврей! Всім євреям кінець! Розумієш? (Нім.))
Після таких заяв люди опускали голови, набували приреченого вигляду. У повітрі запахло горем, трагедією, особливо після наказу коменданта нашити жовті знаки, які виявилися шестикутною "зіркою Давида".
Незабаром євреїв почали ганяти на різні принизливі і важкі роботи. Вони тягали на собі вози і шарабани, очищали сміттєві і смердючі ями, підмітали вулиці тощо.
Через кілька днів вийшов наказ про переселення євреїв в гетто. Він супроводжувався побиттям людей, виселенням їх, найчастіше – старих, немічних, з квартир, будинків, криками, плачем. Під гетто відвели район, розташований на лівій стороні вулиці Робочої перед Панкратієвським мостом, і який включав в себе вулиці 1-у, 4-у Форштадтські, з яких російське і українське населення було виселено.
Євреї, що направлялися в гетто, несли найбільш цінні пожитки. Все інше – столи, ліжка, шафи, кухонне начиння тощо – залишали в місцях свого багаторічного проживання. Нажите людьми добро розтаскувалося німецькими солдатами і населенням.
Жителям гетто під страхом жорстокого покарання заборонялося куди-небудь виходити. Хоча це було й непросто: весь район проживання ізгоїв був огороджений колючим дротом, біля воріт цілодобово стояла охорона з числа німців і поліцаїв, які з'явилися в місті.
Життя євреїв в такій суворої ізоляції тривало недовго."
24 вересня 1941 року гітлерівці почали вивозити їх на автомашинах за місто до протитанкового рову і розстрілювати. Дітей до 12 років вбивали отруйною рідиною, якою змащували їм губи. Потім скидали в яму і засипали землею навіть тих, хто ще був живий.
Серед страчених – відомі городяни міста: лікар-терапевт Баумгольц, гінеколог Айзеншток, вчитель Трейстер та інші. Не витримавши знущань, покінчили життя самогубством лікар Богуславський і відомий фахівець-хірург Коган.
Незважаючи на запобіжні заходи, вжиті нелюдами з людським обличчям, знайшлися свідки страшних злодіянь. Вони залишили спогади у документах, складених після визволення Херсонщини. Хоча минуло понад шістдесят років після звершення кривавих розправ над безневинними людьми, при їх читанні наповнюється жахом душа і здригається серце.
Ось що розповів очевидець розстрілу євреїв, житель міста громадянин К.:
– 24 вересня 1941 року я випадково знаходився в районі села Зеленівка – за 8 кілометрів на схід від Херсона. У 8-9 годин до протитанкового рову підійшли декілька закритих вантажних автомашин і зупинилися, не доїхавши до рову метрів 200. Офіцер скомандував розвантажити автомашини. Я побачив, як із машин вийшло більше 200 жінок, дітей і людей похилого віку. Спочатку люди, очевидно, не знали, куди їх ведуть, і йшли мовчки. Коли ж вони наблизилися до рову, їх вистроїли, відібрали чотирьох осіб, яким наказали сортувати речі, відбирати цінності і гроші. Решті було наказано роздягтися. Роздягнувши першу групу людей, німці підвели її до рову і розстріляли з автоматів.
Протягом дня до пізнього вечора до рову підходили все нові і нові машини з людьми, і тривав розстріл. Коли були розстріляні всі привезені люди, німці розстріляли і тих чотирьох осіб, які сортували речі страчених. Німці протягом дня вбили понад 4 тисячі людей.
Такі ж страшні враження і сторожі фруктового саду сільгоспколонії А.К. Местковського, 1894 року народження:
– Восени 1941 року, день точно не пам'ятаю, я заступив на чергування по охороні саду... День був сухий, теплий. Я сів під деревом і через деякий час побачив, що з боку вокзалу йде великий загін озброєних німців. Частина саду, яку я охороняв, і яка примикала до протитанкового рову, була оточена ними. Опинившись в кільці, я став мимовільним свідком всього, що відбувалось.
Приблизно о 9-й годині до місця оточення підійшли 7 закритих автомашин, з яких висадили жінок, старих і дітей. Їх усіх роздягли і підвели до ями. Підійшов якийсь німець і почав відбирати у жінок дітей. Піднявся відчайдушний крик. Німець дістав із валізи пляшку і почав підносити її до носа дітей. Діти відразу вмирали, і їх просто на очах батьків скидали до рову. Дорослих жінок і людей похилого віку роздягали до білизни, ставили на коліна на краю рову і розстрілювали з автоматів.
Весь день до рову підходили все нові і нові автомашини з людьми, яких німці страчували. Розстріл людей тривав і наступного дня. Я не наважився підійти близько до рову і знаходився на протилежному кінці саду неподалік від місця розстрілу. Я весь час чув відчайдушні крики і автоматні черги.
Про звірячі вбивства мирного населення свідчить Я.Г. Полторацький, 1926 року народження, житель с. Зеленівка:
– Восени 1941 року я разом з товаришами Миколою Польща і Михайлом Ганенком пас худобу біля протитанкового рову. О 9-й годині німці підвезли на автомашинах людей, роздягли їх до білизни. Ми особисто бачили, як поранених добивали прикладами, багнетами. Увечері, після закінчення розстрілу, ми підійшли до рову і побачили, що він був трохи закиданий землею. З-під землі стирчали руки і ноги, зверху землі було багато крові.
Громадянин А.В. Петров, 1906 року народження, житель села Рожнівка, розповів:
– Восени 1941 року я працював у 2-му відділенні сільгоспколонії робочим. За два дні до розстрілу в районі села Зеленівка був підготовлений протитанковий рів, для спеціальної мети, як казали німці. Через два дні після цієї підготовки, вранці, годині о дев'ятій, почався розстріл мирних радянських громадян.
У обстежених спеціальними комісіями, після звільнення Херсона, місцях кривавих розправ окупантів над мирним населенням була встановлена загибель 8780 громадян єврейської національності.
Такому ж масовому знищенню піддалися і жителі Калінінського (перед війною – Калініндорфського) району. Тут вбивства євреїв почалися вже в перші дні окупації фронтовими частинами. 3 вересня на території Ворошиловської сільради німецькі солдати і офіцери скинули живими в колодязь 130 осіб. Після цього його закидали гранатами. Відразу загинули не всі. Крики і стогін з глибини колодязя чулися кілька днів.
Того ж дня поблизу села Червоноармійське було розстріляно 16 радянських громадян. Місцем їх поховання знову опинився глибокий 15-метровий колодязь.
У селі Штерндорф, у силосній ямі, що знаходилася в ста метрах від колгоспної контори, вбили 340 жінок, старих і дітей. У протитанковому рові біля Калінінського винограднику – 996 осіб. Недалеко від села Бобровий Кут було розстріляно 917 чоловік. Їхні трупи, як і страчених біля села Калинчук 42 мешканців (25 чоловіків і 17 жінок), кати скинули в колодязь.
18 вересня все єврейське населення села Чкалове, за розпорядженням німецького коменданта, спочатку пограбували, а потім знищили. Така ж доля спіткала і 113 громадян на території колгоспу ім. Сталіна. Загинули 40 жінок і 53 дитини.
З 16 по 25 вересня лютував каральний загін СС на території Шолом-Алейхемовської сільради. За 25 кілометрів від колгоспу ім. Комінтерну його солдати біля покинутого колодязя в степу розстріляли 193 громадянина, в тому числі – 83 дитини. 120 єврейських жінок і дітей були вбиті на полях колгоспу "Піонер".
Багато жертв були піддані безжальним знущанням. На 23-х тілах, виявлених у вапняній печі неподалік від Калінінського зернорадгоспу, залишилися сліди садистських тортур – здерта з осіб шкіра, відрубані сокирою пальці, викручені з суглобів руки. Нерідко жертви скидалися в колодязі живими, потім на них звалювали важкі камені, добивали вибухами гранат.
Усього, за далеко неповними даними, в Калінінському районі вбили і закатували понад 4 тисячі євреїв.
Нелюдська жорстокість по відношенню до них мала місце і в інших населених пунктах області – Бериславі, Каховці, Цюрупинську, Скадовську, Голій Пристані... Близько 400 євреїв, наприклад, загинуло в Бериславі, понад 2 тисяч – в районі каховського колгоспу ім. Димитрова.
Лютого знищення піддавалися і цигани. Не рахуючи їх за людей, окупанти теж не щадили ні старих, ні дітей. Ось короткі свідоцтва розправ над ними, що залишилися у спогадах очевидців.
Циганам, проживаючим в Херсоні, німці повідомили, що вони повинні зібратися нібито для відправки в Румунію. Людей, які нічого не підозрювали, у кількості близько 300 чоловік карателі відвели до міської в'язниці і розстріляли. Трупи убитих скинули у великі ями, викопані в районі старої фортеці.
Влітку 1942 року німці конвоювали до в'язниці 14 підводів з циганами – старими, жінками та дітьми, всього 50 чоловік. Потім біля пивзаводу по вул. Червоностудентська в неглибокому яру їх усіх убили.
Таке ж знищення циган відбулося і в сільській місцевості. В с. Іванівка Чаплинського району окупанти розстріляли три сім'ї в кількості 9 чоловік, в с. Червона Поляна цього ж району – дві сім'ї – 6 чоловік. У Каланчаку в травні 1942 року було страчено 24 цигана.
До війни в 7 км від Херсона діяла чудово обладнана психіатрична лікарня. Гітлерівці пограбували її, а 900 хворих, що перебували на лікуванні, вбили. Трупи скинули в каменоломню.
Документи обласної Надзвичайної комісії про злочини німецько-фашистських загарбників та їх спільників в м. Херсоні та Херсонській області свідчать, що окупанти своєю нелюдською політикою завдали величезної шкоди населенню. Якщо до захоплення ворогом у Бериславському районі, наприклад, проживало 29700 осіб, то після звільнення його радянськими військами залишилося лише 14450 жителів.
Всього за час перебування на території Херсонщини фашистські бандити розстріляли 28541 радянських громадян і замучили 43589 чоловік. Якщо врахувати, що населення нашого краю в передвоєнні роки становило близько 750 тисяч, то загинула десята частина населення.
Фізично знищуючи людей, окупанти на практиці здійснювали людиноненависницькі плани керівників нацистського рейху зі знищення представників так званої "нижчої раси".
Ставлення до тих, що залишилися в живих, до тих, з ким німцям доводилося спілкуватися, було знущальним, вони постійно прагнули образити, принизити або пограбувати. Німецький солдат і офіцер у будь-який час дня міг увірватися в квартиру або будинок жителя, пограбувати його, зґвалтувати дівчину або жінку. Таких прикладів – безліч. Фашистські мерзотники нерідко заражали зґвалтованих венеричними хворобами.
На працюючих підприємствах окупанти встановили каторжний режим. Коли німець з'являвся в цеху, робітники повинні були стояти по команді "струнко". Їх систематично били. Встановлена і постійно діюча комендантська година обмежувала час пересування. Театри і ресторани дозволялося відвідувати тільки німцям.
Була введена обов'язкова трудова повинність. Німецький комендант на нараді старост в с. Трифонівка Великоолександрівського району сказав про це так: "Рейхсміністр окупованих областей 19 грудня 1941 року видав наказ про введення трудової повинності. Всі жителі цих областей зобов'язані відбувати цю повинність. Всі зобов'язані з'явитися на реєстрацію. Той, хто не з'явиться на реєстрацію, або буде ухилятися від неї, буде суворо покараний. Так само буде покараний і той, хто стане підбурювати інших до невиконання цього обов'язку".
Особливого переслідування піддавалася молодь. Активну і дійову силу окупанти всіляко прагнули локалізувати, тримати під постійним контролем. У Херсоні і інших населених пунктах були створені біржі праці. Видані німцями розпорядження вимагали негайної та обов'язкової реєстрації на них юнаків і дівчат. Незабаром пішли категоричні накази про мобілізацію молодих людей у віці від 16 до 25 років на різні роботи і про покарання за ухилення від них. Воно передбачало одне покарання – смертну кару. І це були не тільки слова. Численні приклади свідчать про жорстокі розправи за непокору.
Відчуваючи потребу в робочій силі, гітлерівці почали масово вивозити українських юнаків та дівчат на роботу до Німеччини. Ось розпорядження німецької адміністрації в Херсоні: "Всі особи народження 1926 і 1927 років, які пройшли 13 і 14 вересня комісію і визнані придатними до роботи в Німеччині, зобов'язані з'явитися з речами на вокзал для поїздки до Німеччини у суботу 25 вересня о 7 годині ранку.
Ті, хто буде відсутній в зазначений час, будуть визнані саботажниками і ворогами німецького народу і віддані під суд. Обласний комісар доктор Гайст".
Чинячи опір фашистському насильству, молоді люди калічили себе: обпалювали тіло каустиком, різними кислотами, прищеплювали лишаї, екзему, інші шкірні захворювання, заганяли під шкіру гас, калічили руки. Женя Стрельцова з Херсона, наприклад, штучно зробила на руці величезний нарив. Ілля Ульянов спеціально поранив ногу, Наташа Фадєєва морила себе голодом, не спала, щоб стати "епілептиком".
Деякі юнаки та дівчата, рятуючись від рабства, тікали, ховалися в підвалах, на горищах. Їх виловлювали, направляли до в'язниці, нерідко – страчували. У Херсоні, як свідчать документи, було повішено шість молодих людей за відмову їхати до Німеччини.
У Великій Лепетисі в січні 1942 р. Г. Коровайко, 1926 р.н., за те, що ховався від вивезення в Німеччину, протягом трьох днів піддавався жорстоким катуванням. Коли юнак втрачав свідомість, кати обливали його тіло солоною водою і продовжували побиття. Після жорстоких тортур його розстріляли.
Тих, хто не хотів залишати рідний край, німці хапали прямо у ліжках, як це було в Каховці, відправляли на берег Дніпра і вантажили в баржі.
Депортація тавричан до Німеччини мала масовий характер. Так, з Чаплинського району в нацистський рейх було вивезено 1996 чоловік, з Великоолександрівського – 2812, з Каланчацького – 1856, з Каховського – 1793, з Калінінського – 1465, з Великолепетихського – 1158.
При наближенні радянських військ у жовтні 1943 р. до східних районів Херсонської області окупанти вигнали з постійних місць проживання 5400 мирних жителів. Вони жорстоко переслідували чоловіків, які не бажали покидати рідні місця. За три дні у Великій Лепетисі за цю "провину" публічно повісили 17 громадян.
Всього з Херсонської області, як свідчать архівні документи, у фашистське рабство було вивезено 39499 осіб.
У дні відправки молоді до Німеччини на вокзалах постійно виникали трагічні сцени. Батьки, що проводжали дітей, підлітки, яких вивозили, обливалися сльозами, втрачали свідомість.
Каторжників поміщали в непристосовані для перевезення людей товарні вагони, зав'язували двері зовні дротом, не випускали на зупинках, суворо охороняли, майже не годували. У пунктах розподілу на німецькій території господарі-"покупці" розглядали прибулих як робочу худобу: роздягали догола, дивилися зуби, мацали ноги, руки...
Східних робітників – "остарбайтерів" – розміщували у спеціально побудованих таборах, огороджених дротом. Вони знаходились під постійним наглядом поліції і жандармерії. На заводах і фабриках, у багатих селян-бауерів і поміщиків викрадені виконували найважчу роботу, за яку нічого не отримували. Найменша непокора суворо каралася, юнаків та дівчат били, саджали в холодні карцери, відправляли на "перевиховання" в концентраційні табори.
Працювати "остарбайтерам" доводилось по 12-14 годин. Харчування – один раз на день: півмиски бурди, звареної з капусти або брукви, 200 грамів хліба, в який домішували деревну тирсу. Багато людей від недоїдання і непосильної роботи непритомніли, хворіли, ставали каліками, вмирали.
Промислові центри рейху, великі міста піддавалися постійним нальотам американської авіації. "Килимові" бомбардування завдавали величезної шкоди, знищували заводи і фабрики, викликали пожежі, в яких гинуло багато робітників зі сходу. Німці, особливо в 1942 і 1943 рр., забороняли підневільним ховатися в бомбосховищах, підвалах.
Не витримуючи принижень і знущань, каторжного голодного життя, юнаки та дівчата з України тікали, намагалися дістатися до Батьківщини. Проте це було не так просто. Каральні органи гітлерівців, та й самі законослухняні бюргери, пильно стежили за чужинцями, виловлювали їх. У кращому випадку втікачів, побивши, повертали на попереднє місце роботи, в гіршому – відправляли до концентраційних таборів Освенцим, Бухенвальд, Заксенхаузен, Равенсбрюк, Берген-Бельзен та інші. Там нерідко і закінчувалося юне життя синів і дочок сонячної Таврії.
Зрідка "остарбайтерам" вдавалося передавати рідним скупі звістки про себе і своє життя.

Джерело: Книга Скорботи України. Херсонська область. – Херсон, Олді-плюс, 2003. – 526 с.