ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ
Давні часи (до 1917 року)
МАЛЕЧА НЕСТОР МИХАЙЛОВИЧ
 |
|
[1887-1979] |
Народився Нестор Михайлович Малеча 27 жовтня 1887 у с. Струговська Буда Суразького повіту, Чернігівської губернії (тепер Брянська область) в сім’ї священика. Навчався в Новгород-Cіверському духовному училищі та Чернігівській духовній семінарії, з якої перейшов до Новгород-Cіверської класичної гімназії; у 1904 році виключений з неї за участь у революційному русі. Того ж року виїхав до Cанкт-Петербурга, де закінчив повний курс 10-ї Cанкт-Петербурзької гімназії; з 1905 року - студент біологічного факультету Вільної вищої школи П. Лесгафта. У 1905 році вступив до РCДРП (б); з Петербургу привозив на Чернігівщину нелегальну революційну літературу, проводив пропаганду серед робітників і селян на плантаціях Стародубського та Новогород-Сіверського повітів; наприкінці того ж року заарештований у м. Cтародубі за розповсюдження нелегальної літератури і ув’язнений на 11 місяців до Стародубської в'язниці. Разом з ним до в'язниці потрапив і брат-революціонер Семен Малеча, який був убитий при спробі втечі тюремною охороною. З 1907 року - статистик в установах Міністерства шляхів водного сполучення в м. Києві; у 1910-1913 рр. перебував на військовій службі (діловод штабу 4-ї піхотної дивізії) в м. Генсьорові Ломжинської губ. (нині Республіка Польща); у 1913-1915 рр. - наглядач на реєстрації річкових вантажів у м. Миколаєві, у 1915-1918 рр. - доглядач евакогоспіталю в м. Херсоні.
З 1909 р. - член УCДРП, з 1915 р. - засновник і керівник її Херсонської організації. У 1917 році заснував перше у Херсоні культурно-політичне товариство «Українська Хата в Херсоні». У 1917 року - член Центральної контрольної комісії УCДРП, гласний Херсонської міської думи, херсонський повітовий комісар при Українській Центральній Раді. У 1918 р. - секретар українського міського комітету при Херсонській міській думі. У 1918 році Н.М.Малеча відходить від активної політичної діяльності і зосереджується на культурно-освітній та науковій роботі. Він працює у Києві в термінологічній комісії Лівобережної залізниці, а потім переїжджає в м.Рівне, де на той час працювала його дружина. Тут потрапляє під мобілізацію в петлюрівську армію, отримавши призначення інспектора у культурно-національних справах Волинської дивізії. Захворівши висипним тифом, в 1919 році Н.М.Малеча опинився в полоні у денікінців, які відправляють його, немічного і кволого, до Миколаєва.
Після звільнення міста червоноармійськими частинами в лютому 1920 р. Нестор Михайлович, нарешті, може ступити на омріяну ним освітянську ниву. В 1921-1922 рр. обіймає посаду шкільного інструктора Політуправління Київського військового округу, потім працює інструктором Київської губ політосвіти, а з 1925 р. – окружним інспектором в справах українізації на Київщині. Н.М.Малеча був автором читанки для шкіл «Червоне слово» (1925) та брошури «Як навчити дорослих неписьменних» (1925).
Закоханий в українську культуру, Н.М.Малеча свідомо прагне до справжньої науково-дослідницької роботи в її царині. Досліджуючі питання етнології, Нестор Михайлович вступає до етнографічного товариства і обирається заступником його голови. В 1925-1926 рр. з ініціативи Н.М.Малечі, який фактично керував роботою товариства, були відкриті дві національні секції – польська і єврейська.
25 листопада 1933 р. Нестора Михайловича було заарештовано за обвинуваченням у членстві в УСДРП, яка, на думку більшовиків, була контрреволюційною закордонною організацією. Під час допитів Н.М.Малеча не приховував жодного з фактів своєї біографії, але звинувачення на свою адресу категорично заперечував. Маючи надто мало фізичних сил, вже на допиті 2 грудня Нестор Михайлович зізнався у неіснуючих злочинах, в тому, що він нібито належав до української націоналістичної контрреволюційної організації. Згідно постанови Судової трійки ДПУ УРСР від 23 лютого 1934 р. Н.М.Малеча підлягав засланню в місто Уральськ Казахської РСР терміном на 3 роки.
На Україні Н.Малеча вже не повернувся. Він працював науковим співробітником Західно-Казахстанського відділу Всесоюзного Географічного товариства. Щорічно він споряджав експедиції по вивченню місцевих діалектів, залучаючи до цієї роботи молодих викладачів і студентів. Зібрані в 159 експедиціях матеріали були надіслані в Інститут російської мови АН СРСР для підготовки діалектологічного атласу російської мови. Вивченню місцевих діалектів Уралу Н.Малеча присвятив чимало робіт, які публікувались протягом його життя, серед них «Говори уральських казаков» (1949), «Уральские казаки и их диалект» (1955), оригінальні словники.
В 1949 році Н.М.Малеча зробив спробу повернути собі чесне ім’я, позбавитись ганебного тавра «ворога народу». В заяві на адресу Особливої Наради при Міністра Державної безпеки СРСР він просив зняти судимість 1934 року. Йому було відмовлено.
В 1979 році, на 92-у році життя Н.М.Малеча помер, так і не дочекавшись реабілітації. Тільки через десять років, 16 жовтня 1989 р.. відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по встановленню справедливості у відношенні жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років» незаслужений вирок був відмінений.
