БІЛОЗЕРСЬКИЙ РАЙОН
* Умовні позначення на археологічних картах
БІЛОЗЕРСЬКЕ АНТИЧНЕ ПОСЕЛЕННЯ.
Знаходиться біля південно-західної околиці селища Дніпровське, на правому корінному березі Дніпра, навпроти дельтової протоки під назвою Кошова.
У 19 столітті обстежувалось А. Чирковим (1867) та Г. Скадовським. У 1946 р. невеличкі розкопки на поселенні здійснено М. Дмитренком, яким досліджено землянкове житло. У 1959 р. обстежене Західно-скіфською степовою експедицією Інституту археології АН СРСР. З 1974 по 2002 роки обстеження постійно здійснювались М. Оленковським (знято план пам’ятки та зібрано матеріали, у т.ч. монету ольвійського полісу). У 1976-1977 рр. обстеження здійснювались С. Буйських та М. Абікуловою). У період з 1984 по 2003 рр. неодноразово проводились розкопки В. Билковою.
Поселення має розмір не менший за 100х400 м., понад 2000 кв.м з яких досліджено розкопками. Зафіксовано наявність жител, у тому числі вкритих черепицею. Досліджено дуже багато господарських ям. За майже півторастолітню історію досліджень з поселення отримано величезну кількість різноманітного археологічного матеріалу.
Функціонувало поселення практично одне століття. Почалось його заселення напочатку 4 ст. до н.е., а припинилось напочатку 3 ст. до н.е. Поселення протягом багатьох десятиліть ушкоджувалось – окопами Другої світової війни, плантажною оранкою, розходними зрошувальними каналами, виборкою грунту з берега під будівництво.
На площі античного поселення було виявлено середньовічний археологічний матеріал, що свідчить про заселення цієї ділянки берега давньоукраїнським населенням. Може використовуватись у туристично-екскурсійній галузі.
РЕПРИНСЬКЕ ПОСЕЛЕННЯ (Доба Бронзи)
Знаходиться на відстані 0,3 км на південний схід від села Микільське, на корінному лівому березі Інгульця, на розі, утвореному берегами річки та давньої балки. Вперше згадане В. Ястребовим у 1897 р. Обстежувалось В. Гошкевичем (1909), Ю. Крисіним (у 1920-х рр.), О. Бадером (1950), М. Оленковським (1972, 1974, 1978, 1985, 1997-2003).
Через розташування на розі високого берега, наявності рову й валу, кам’яних споруд воно довгий час трактувалось як “городище скіфського часу”. У 1984 році Я. Гершковичем здійснено шурфовку, у ході якої виявлено напівземлянкове житло й археологічний матеріал білозерської культури доби бронзи (12-11 ст. до н.е.). Попередню інтерпретацію було заперечено.
АНТИЧНЕ ПОСЕЛЕННЯ ОЛЕКСАНДРІВКА 1.
Знаходиться на корінному березі Дніпровського лиману, в 1 км на південь від села Олександрівка. Щонайменше частина пам’ятки знаходиться на землях Станіславської сільради. По’язане з різними рівнями кромки берега – від 3 до 15 м над рівнем води.
Відкрите у 1895 році В. Гошкевичем. Обстежувалось у різні роки: В. Гошкевичем (1909), М. Абікуловою (1977), М. Оленковським (1977, 2000, 2002), І. Ратнером (1978), О. Шкроб (1996). Обстеження та шурфовки пам’ятки неодноразово здійснювались загонами Ольвійської експедиції Інституту археології АН України (1947-1948, 1976, 1987).
Площа поселення на 1947 р. складала до 4,5 га. Зараз збереглося не більше третини. Потужність культурного шару складає 0,3-0,7 м.
Пам’ятка багатошарова. Тут простежено поселення: другої половини VI – початку V ст. до н.е., початку ІV – середини ІІІ ст. до н.е., ІІІ – ІV ст. н.е. (черняхівської культури).
АНТИЧНЕ ПОСЕЛЕННЯ БУБЛИКОВА БАЛКА.
Знаходиться за 3,5 км на захід від села Олександрівка, на розі Бубликовому берега Дніпро-Бузького лиману, на куту, утвореному лівим схилом балки Бубликової та берегом лиману. Відкрите у 1947 році загоном Ольвійської експедиції Інституту археології АН України. Обстежувалось С. Буйських у 1976 та 1987 роках, М. Оленковським у 1998 та 2000 роках. За даними С. Буйських поселення двошарове: кінець 6 – поч. 5 ст. до н.е. та початок 4 – середина 3 ст. до н.е.
Поселення інтенсивно знищується розмиванням берега лиману (берегове урвище в районі пам’ятки сягає 15-20 м) та яругою “Бубликова балка”. Вціліла на цей час площа не перевищує кількох тисяч кв. метрів. Потужність культурного шару не перевищує 50-60 см.
АНТИЧНЕ ГОРОДИЩЕ СКЕЛЬКА 1.
Має статус пам’ятки археології національного значення. Знаходиться за 8 км на північний захід від села Олександрівка, на березі Бузького лиману, в урочищі “Скелька”. Відкрите (1895) та обстежене (1909) В. Гошкевичем. Шурфувалось загоном Ольвійської експедиції Інституту археології АН України в 1947-1948 роках. Стаціонарні розкопки здійснювались Періферійним загоном Ольвійської експедиції Інституту археології АН України у 1978-1979 роках. Обстежувалось також співробітниками Миколаївського музею (1927), О. Шкроб (1996), М. Оленковським (1976, 1998, 2000).
Міститься на високому корінному березі. Зі сходу та заходу обмежене глибокими давніми балками. Ділиться на дві частини яругою, що за наявністю у ній зольника засвідчує її існування за часу функціонування поселень. Пам’ятка двошарова. Основні культурні шари датуються кінцем 5 – 3 ст. до н.е. та 1 ст. до н.е. – 3 ст. н.е. Наявність невеличкої кількості знахідок другої половини 6 – початку 5 ст. до н.е. засвідчує мешкання тут поселенців архаїчного античного періоду. Площа пам’ятки досягає 25-30 тисяч кв. м. Потужність культурного шару – 1-1,2 м.
Верхній культурний шар і є власне залишками укріпленого городища. Нижній шар – залишки неукріпленого поселення. За даними С. Буйських городище входило до оборонної системи Ольвійської держави. Розкопками тут досліджено фортифікаційний комплекс з ровів, валів, кам’яної фортечної стіни, башти. Великий та різноманітний археологічний матеріал, отриманий дослідженнями, вніс суттєвий внесок у вивчення античної історії території сучасної України.
З 1997 р. постійний об’єкт діяльності “чорних археологів” (через невтручання Білозерських районних правоохоронних органів).
Привабливий об’єкт для використання у туристичній галузі.
ПОНЯТОВСЬКЕ ПІЗНЬОСКІФСЬКЕ ГОРОДИЩЕ.
Має статус пам’ятки археології національного значення. Знаходиться на корінному березі Дніпра. Починається від південно-західної околиці села Понятівка й тягнеться за 300 м на захід. Вперше згадується В. Юргевичем ще у 19 ст. Описане В.І. Гошкевичем у 1909 р. як подвійне городище, що складається з двох незалежних частин. Обстежувалось О.Н. Бадером (1940), М.М. Дмитренком (1946), Н.М. Погребовою та Б.М. Граковим. З 1978 року постійно обстежується М.П. Оленковським. Основний фахівець з досліджень скіфської археології Нижнього Подніпров’я, доктор історичних наук – Н.О. Гаврилюк припускає, що пам’ятка була одним цільним городищем, розділеним на три частини валами. М.І. Візьмітіна вважала, що тут було два городища – верхнє та нижнє. Автор цієї роботи не виключає, що це два невеличких городища, що хронологічно не співпадають за своїм функціонуванням. За даними В. Гошкевича на рубежі 19-20 століть вали мали висоту 1,4 м, а рови досягали глибини 2,8 м. На початок 21 ст. рови не збереглися, а вали простежуються тільки на невеличких ділянках. Розкопки не проводились. Збирався лише керамічний археологічний матеріал та знайдено фібулу. Орієнтовне датування функціонування городища – 2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е. Може бути задіяним у туристично-екскурсійних маршрутах.
ПОНЯТОВСЬКИЙ ПІЗНЬОСКІФСЬКИЙ ГРУНТОВИЙ МОГИЛЬНИК.
Міститься у південній частині села Понятівка, на корінному березі Дніпра, в урочищі Глинище. Відкритий у 1939 р. Азово-Чорноморською експедицією Інститу археології України, під керівництвом О.М. Бадера. Обстежений І.Д. Ратнером у 1978 р. Розташований на висоті до 20 м над рівнем Інгулки. Розмір могильника не визначено. Тягнеться вздовж берега до 50 м. Розкопки не проводились. Скоріш за все, є цвинтарем мешканців пізньоскіфського городища. Пам’ятка руйнується за рахунок обвалення берегових круч. Потребує проведення рятувальних розкопок.
АНТИЧНЕ ПОСЕЛЕННЯ СОФІЇВКА 1.
Знаходиться за 1 км на захід від села Софіївка, на корінному березі Дніпровського лиману. Відкрите у 1976 р. Периферійним загоном Ольвійської експедиції Інституту археології АН України. Шурфувалось Північно-Причорноморською експедицією Інституту археології у 1986-1987 роках. Зафіксовано залишки кам’яного будівництва та господарчі ями.
Час існування поселення визначено як 4 – перша половина 3 ст. до н.е.
АНТИЧНЕ ПОСЕЛЕННЯ ГЛИБОКА ПРИСТАНЬ.
Має статус пам’ятки археології національного значення. Знаходиться за 2 км на захід від села Софіївка, на корінному березі Дніпровського лиману, в урочищі “Глибока Пристань”. Зі сходу та заходу обмежене глибокими давніми балками. Вперше інформацію про нього опублікував О. Чирков у 1878 році. Згадується також В. Ястребовим (1894). Шурфовку здійснено І. Ратнером (1950). Планомірні розкопки під керівництвом С. Буйських здійснювала Північно-Причорноморська експедиція ІА АН України у 1986-1991 роках (у 1991 р. за участі В. Билкової).
Площа пам’ятки, що збереглася, не перевищує 20 га. Культурний шар міститься на глибині 0,5-1,0 м. За даними С. Буйських, дослідженнями виявлено рів та залишки кам’яної кріпосної стіни, що оточують частину поселення, а також дві цитаделі усередині. Функціонування поселення припадає на другу половину 5 – першу половину 3 століть до нашої ери. На ранньому етапі люди мешкали у напівземлянках, пізніше у наземних глиняно-кам’яних будівлях.
Частина пам’ятки знищена розмиванням берегової смуги. Достатньо привабливий об’єкт для використання у туристичній галузі.
СТАНІСЛАВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ.
Знаходиться на північно-західній околиці села Станіслав, на високому корінному березі Дніпро-Бузького лиману. Оточене з південного сходу, північного сходу та північного заходу глибокими давніми балками та їх отвершками з дуже крутими схилами. З південного заходу обмежене береговим обривом заввишки до 30 м. З напольного боку є неширокий прохід, що сполучає плато з ділянкою берега, де міститься пам’ятка. В межах Херсонської області це городище має найкращі показники природного захисту, лише частково доповнені валом та кам’яним муром.
Пам’ятка багатошарова. Відкрита А. Уваровим в 1848 р. Обстежувалась Ф. Брауном (1862), В. Гошкевичем (1895, 1909), С. Буйських (1976), М. Оленковським (1997, 2000-2003). Невеличкі розвідувальні дослідження здійснювались загонами Ольвійської експедиції Інституту археології АН України у 1947-1948 та 1976 роках. Повномасштабні розкопки здійснено у 1982 та 1988-1991 роках Нижньобузькою експедицією Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР.
Загальна площа пам’ятки перевищує 3 га. За даними Ю. Виноградова та С. Буйських, що досліджували її розкопками, заселення мало кілька незалежних етапів: у 12-11 ст. до н.е. (поселення доби пізньої бронзи білозерської культури), наприкінці 6 ст. до н.е. – початку 5 ст. до н.е., у 4 ст. до н.е. –3 ст. до н.е., у кінці 1 ст. до н.е – 2 ст. н.е., у 3 – 4 ст. н.е. (поселення черняхівської культури).
У перші два етапи заселення мешкання відбувалось в умовах звичайного поселення. У першому столітті н.е було споруджено фортифікаційні споруди, й площа мешкання стала городищем. Дослідженнями встановлено, що у добу пізньої бронзи, у ранній античний та черняхівський періоди люди проживали у напівземлянках. В еліністичний та римський періоди – у кам’яних наземних будівлях.
Частину пам’ятки знищено природними процесами (обрушення вертикального берега лиману). Значну частку площі знищено на початку 1990-х років глиняним кар’єром, з вини керівників радгоспу Лиманський та Станіславської сільради.
Дуже привабливий об’єкт для використання у туристичній сфері.
АНТИЧНЕ ПОСЕЛЕННЯ “САДИБА ЛИТВИНЕНКА”.
Знаходиться у південно-східній частині села Станіслав, на високому березі Дніпровського лиману. Зі сходу обмежене глибокою давньою балкою. Примикає до обриву берега заввишки 20-23 м.
Відкрите загоном Ольвійської експедиції Інституту археології АН України в 1947 р. Обстежувалось М. Оленковським (1973-1977, 1981-1983, 1990, 1997-2002) та С. Буйських (1976). Охоронні розкопки здійснювались М. Оленковським та М. Абікуловою (1977, 1979), та В. Билковою (1990).
Щодо визначення віку пам’ятки існують різбіжності серед фахівців. За даними херсонського археолога В. Билкової поселення датується тільки 4 – початком 3-го ст. до н.е. За даними академічних фахівців з античної археології Ф. Шнірельман та С. Буйських пам’ятка двошарова: перший етап заселення припадав на кінець 6 – початок 5 ст. до н.е., а другий – на 4 - середину 3 ст. до н.е. На заселення площі пам’ятки у 6-5 ст. до н.е. вказувала й її дослідниця М. Абікулова. Водночас, для усіх дослідників беззаперечним є факт розквіту життя на поселенні в 4 ст. до н.е.
АНТИЧНЕ ГОРОДИЩЕ “ЗОЛОТИЙ РІГ”.
Статус городища – пам’ятка археології національного значення. Знаходиться біля південно-східної околиці села Широка Балка, на мисовому останці плато “Золотий ріг”, що примикає до берега Дніпровського лиману. З заходу та сходу обмежене балками з крутими схилами. З півночі – отвершком балки та глибоким й широким ровом. З півдня – береговим урвищем.
Відкрите у 1848 році О.С. Уваровим. У другій половині 19 та першій половині 20 століть обстежувалось А. Чирковим, Г. Скадовським, В. Ястребовим, В. Гошкевичем. Прошурфоване Ольвійською експедицією Інституту археології АН України у 1948 р. Повномасштабні розкопки проведено експедиціями Інституту археології під керівництвом С. Буйських (переважно) і В. Зубаря (1976-1977, 1980, 1990, 1992) та експедицією Херсонського краєзнавчого музею під керівництвом М. Абікулової (1980-1981, 1983). Охоронні обстеження постійно здійснюються М. Оленковським з 1973 року.
Площа укріпленої частини складає біля 10000 кв.м. Ще біля 2 га складала площа неукріпленого селища, що заходилось на північний схід від городища, за балкою (яке було майже повністю досліджене археологічними розкопками перед будівництвом “навігаційного центру”.
Досліджено оборонні споруди – вали та залишки кріпосної стіни, бруковані двори, оточені житловими та господарськими спорудами, численні господарчі ями. З розкопок походить численний та різноманітний археологічний матеріал, що має надзвичайну наукову цінність. За даними одного з активних дослідників городища – С. Буйських – період його використання припадає на два хронологічні періоди: кінець 1 ст. до н.е. – середина 2 ст. та середина 2 ст. – третя чверть 3 ст. Не виключено, що у деякий період на території фортеці перебував невеличкий гарнізон римських легіонерів.
Значна частина городища знищена розмиванням берега. Пошкодження цієї унікальної пам’ятки відбувалось у 2001 році при прокладанні дороги від навігаційного центру до берега (з вини голови широкобалківської сільради, який чомусь знаходиться поза юрисдикцією районних правоохоронних органів).
Дуже привабливий об’єкт для використання у туристичній галузі.
ШИРОКОБАЛКІВСЬКИЙ АНТИЧНИЙ ГРУНТОВИЙ МОГИЛЬНИК.
Знаходиться у межах села Широка Балка, в його південно-східній частині, на розі утвореному берегами Дніпровського лиману та давньої балки, за 0,3 км від городища. Відкритий у 1950 р. загоном Херсонського музею у складі Буго-Дніпровської експедиції Інституту археології АН України. У 1958 р. мешканець села Г.М. Філіпов виявив могилу у межах своєї садиби. Два поховання 3 ст. н.е. було відкрито та досліджено Широкобалківською експедицією Інституту археології АН України у 1980 році. Площа могильника біля 1 гектара.
ПОСЕЛЕННЯ КОШОВЕ (Доба Бронзи) Залізний вік.
Знаходиться за 0,5 км на схід від селища Янтарне, на правому корінному березі Дніпра, на розі навпроти впадіння протоки Кошової у одне з основних русел дніпровської дельти Рвач.
Відкрите (1975), досліджене шурфовкою (1976) та постійно обстежувалось М. Оленковським. Пам’ятка двошарова.
Нижній культурний шар – поселення доби пізньої бронзи (14-12 ст. до н.е.). Витягнуте вздовж берега на протязі до 250 м. Археологічний матеріал складається з ліпного керамічного посуду, уламків зернотерок, кісток тварин. Для посуду властиве валикове прикрашення. Типологічно це горщики, кубки, миски. Вірогідно, поселення засвідчує кінцевий етап розвитку сабатинівської культури.
Верхній культурний шар – поселення пізньоантичної доби (І-ІІ ст. н.е.). Скоріш за все, це і є залишки відомого Білозерського городища, відкритого наприкінці 19 ст. Тільки на невеликій площі перекриває нижній культурний шар, у його крайній східній частині. Це підтверджується як шурфовкою, так і змішаним заляганням підйомного матеріалу на площі до 2000 кв. м. Розмір цього поселення приблизно 100х300 м. Археологічний матеріал складається з фрагментованих амфор та ліпних горщиків.
Розкопки не проводились. Верхня частина культурного шару поселення доби бронзи пошкоджена оранкою. Культурний шар пізньоантичного поселення майже повністю зруйнований плантажною оранкою (окрім заглиблених об’єктів). Прибережна частина пам’ятки знищена на початку 1990-х років проведенням терасування берегового схилу, під час будівництва “осетрового заводу”.
КУРГАНИ – 154 насипи.
Більш докладно про пам'ятки Білозерського району у книзі:
Оленковський, Микола Петрович. Археологічні пам'ятки Білозерського району Херсонської області: археол. карта : [каталог-довідник] / М. П. Оленковський ; Херсон. обл. інспек. по охороні пам'яток історії та культури. Від. археол. - Херсон : Айлант, 2004. - 74 с.
