Збірка віршів «Дім/Дим: поетичний щоденник війни» Альони Мовчан
Херсон – це Україна.
Херсонщина – це Україна.
«Дім/Дим: поетичний щоденник війни» – збірка воєнної лірики херсонської поетеси Альони Мовчан. Це чесна хроніка повномасштабного вторгнення, у якій кожен рядок допомагав вистояти та прожити найтемніші часи. У назві закладена тонка й болюча межа: лише одна літера відділяє затишок рідних стін від гіркого диму обстрілів.
До літературно-художнього видання увійшли 23 вірші, написані з 24 лютого 2022-го до 30 жовтня 2023 року. Хоча збірка побудована як хронологічний щоденник без класичних розділів, вона все ж поділена на смислові віхи проживання війни: окупацію, вимушений виїзд, щоденні обстріли та біль за досі окупованим лівим берегом. Назвами ж самих поезій стали точні дати їхнього написання. Тексти народжувалися у трьох містах: Херсоні, Києві та Миколаєві. На 42 сторінках книжки вмістилися не лише поезії, а й ціла епоха переживань великої війни. Видання вийшло накладом у 250 примірників (видавець – Ігор Степурін, редакторка – Лілія Книга).
Особливої атмосфери збірці «Дім/Дим» надає візуальна складова, над якою працював херсонський художник, поет і музикант Олекс Рунда. Сторінки поетичного щоденника прикрасила його графіка із серії «Хованки», створена влітку 2023 року. Таким чином, творча команда об’єднала херсонських митців, чиї поезія та графіка одного періоду органічно доповнили спільний досвід осмислення війни.
Ілюстрації з книги
Перше знайомство читачів із виданням відбулося в укритті херсонського артхабу. Замість звичайних читань для гостей підготували камерний поетично-музичний перформанс. Генеральний директор Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша Олександр Книга назвав подію віддзеркаленням пережитого херсонцями в окупації та після звільнення, наголосивши на тому, що сьогодні авторка своїми рядками фіксує новітню історію.
Для Альони Мовчан поява цієї збірки стала непростим рішенням та виходом за межі звичної для неї світлої лірики: «Я насправді не хотіла видавати книжку до кінця війни – знаєте, в мене була ідея, що останній вірш має бути про перемогу. Але так співпало, що виграла мистецьку стипендію, і в мене з’явилася змога зробити перформанс. Ми розповідали свою поетичну історію війни від початку повномасштабного вторгнення: бої, життя в окупації, як друзі виїжджали, наш стан, як переживали це з дитиною... Це мій досвід життя під час повномасштабного вторгнення, який, я вважаю, потрібно передати. Це вірші нетипові для мене, бо я зазвичай пишу щось світле, а тут намагалася писати на іншу тему, було таки складнувато».
Про те, як рідний дім перетворювався на дим, найточніше розповідають сторінки книжки «Дім/Дим: поетичний щоденник війни». Перші місяці повномасштабного вторгнення звели життя херсонців до виживання в ізоляції. У поетичних рядках гостро стикаються мирний побут і жорстока реальність: вишневий пиріг на честь першого місяця життя сина під гул снарядів та відчуття власної оселі як тісної клітки. Авторка пронизливо передає відсутність зв’язку, виснаження від неволі та нескінченне очікування визволення в тимчасово окупованому місті. Кожен текст тут – це спроба втримати внутрішню свободу.
26 лютого
У рожевім домашнім халаті
Я вишневий готую пиріг.
Посміхнулась – і гул від снарядів
Хай на мить, але все-таки стих.
Сонце сходить з-за річки яскраво,
Майже так, як Олешшя горить.
Прокрадається небом заграва,
А пиріг у печі вже стоїть.
Промінь сонця за стіл запросила –
Буде гість хоч на святі один!
Я готую пиріг на честь сина –
Перший місяць святкує мій син!
І тремтять на честь сина кватири,
Феєрверки пускають з гармат...
Третій день, як закрились в квартирі,
Третій день, як напав окупант!
Сину страшно, сердешний голосить –
Час нещадний в країну прийшов.
Син не винен, що ворог і досі
Честь і совість свої не знайшов.
Прокрадається небом заграва,
Пурпурова, як з вишні пиріг.
Україні завжди буде слава!
Зло поляже, бо сила – в добрі!
3 червня
ІЗ ХЕРСОНА
Мені зв’язали руки, з ними рота –
До горла підступа їдка блювота.
Вже зранку загинаюся від втоми –
Я в клітці, хоча наче в себе вдома.
Життя, а з ним і доступу немає –
Мережа в парі з мозком підвисає,
І тіло вигинає, б’ють судоми...
Я в клітці, хоча досі в себе вдома.
Шукаю мед, та дьогтем все залите.
Не гріє душу це південне літо.
Скажіть, кому молитися святому?
Ще трохи – і не буде в мене дому.
9 серпня
Місто тоне в серпневих сльозах,
А синоптики кажуть: «Дощі...»
Вітер стука у вікна, пищить,
Наганяє тривогу і страх.
Місто плаче: свободи нема –
Затоптали підошви чужі!
Ніч молю, щоб до ранку дожить.
День за днем пролітають дарма.
Календар загорнувся у пил,
І годинник зажурено спить.
Хай веселкаскоріш заяскрить,
Свої сльози щоб серпень спинив.
1 вересня
Сонце завше встає після злив,
Лід, як тане, – біжить вода.
І найбільша мина біда,
Тільки б добре хто помолив…
Всі історії не про нас –
Світ далекий та гомінкий.
У кімнаті горять свічки,
І вода стоїть про запас.
Ми чекаємо на добро,
Його творимо без причин.
Філін з дерева в ніч кричить,
А на місто стікає кров.
Вимушене переміщення авторки з родиною восени стало болісною межею, що назавжди розділила життя на «до» і «після». Навіть після деокупації Правобережжя Херсон залишався під постійним прицілом ворога, а кожне повідомлення про обстріли перетворювалося на особистий біль. У наступних поезіях зафіксовані найтрагічніші сторінки цього періоду: прощання з рідними стінами, терор проти цивільних та гіркі втрати українських воїнів. Кожен рядок тут працює як беззаперечний доказ проти агресора.
2 жовтня
Ніч невдовзі скине темні шати,
Промінь розітне небесний схил,
День гряде у безвість виїжджати,
Як би залишитись не волів.
Сповістить годинник: п’ята тридцять –
Час для правди і ранкових злив.
Покидати землю не годиться –
Вирішив... Та за поріг ступив...
21 лютого
Читати новини для мене – мука
Щоночі – безсоння, німіють руки
Тривога зростає – у вухах стука
Російський солдат – ти ще та тварюка.
Пишу і стираю знайомим: «Як ти?»
Щодня у Херсоні фіксують втрати.
Ніхто не хотів із них помирати –
Стріляють у мирних недосолдати.
«Загарбники знову атакували».
«Ховайтесь у сховища чи підвали».
«Загинуло п’ятеро – рахували».
«Шістнадцять – живі, але постраждали».
Дмитра врятувала одна хвилина –
Він вчасно потрапив до магазину.
В лікарні з пораненнями дитина –
Осколкові... Кажуть, вони множинні.
Снаряд прилетів на четвертий поверх –
Бабуся зробила останній подих.
В очах її не прочитають подив –
Нема голови, десь лежить на вході...
Приліт за прильотом, за горем – горе.
Пожежа в квартирі. Розрив надворі.
У Юлі, що в церкві співа у хорі,
Тато зостався з одною рукою...
І поки римую я ці куплети,
Русня знову цілиться з кулеметів.
У небі шахеди летять, ракети...
Спасіння, ну де ти?
Де ти?
Де ти?!
16 квітня*
Янголи ходять в берцях та камуфляжних штанах,
Сплять на жорсткому ґрунті в зимних сумних окопах,
Їм віддають пошану Штати та вся Європа,
Крила вони купують виключно у військторгах.
Йдуть на нове завдання,
Ніби воно останнє –
Впевнено, без вагання.
Хтось із них не вертає – мабуть, злітає вище,
Де замість ґрунту – хмари, теплі такі, пухнасті.
Янголи, як і люди, мріють про мир і щастя.
Ворог вбиває тіло, мрію йому не знищить!
Янголи ходять в берцях та камуфляжних штанах,
Одяг цей не знімають навіть у день прощання.
*Володимиру Фільченку – чоловіку однієї моєї одногрупниці, куму іншої, тату прекрасної донечки, жителю Надеждівки, земляку, Герою, який загинув під Бахмутом, захищаючи нашу землю. Людині.
Життя на новому місці приносить інші випробування: самотність серед тисяч незнайомців, ключі від чужих орендованих квартир і болісне усвідомлення того, що дім став спогадом. Попри розгубленість і втому, у цьому тилу народжується нова опора – люди, які щодня без упину тримають волонтерський фронт. Ці тексти сповнені тихої сили, вдячності тим, хто допомагає, та усвідомлення того, що справжній дім живе в близьких людях.
18 листопада
Заповзти під асфальт, заховатись між стін,
Розчинитись у шумі міському...
Серед тисяч людей ти снуєш геть один,
Бо не маєш жаданого – дому.
За плечима – ключі від десятків квартир,
Їх шукаєш ти знову і знову...
Хай колись, та вернеш! Дім чекає, повір!
Не відкриє він двері чужому!
25 листопада
ВОЛОНТЕР
Толя щоранку п’є чорний чай,
Цукор ніколи він не кидає.
Не розбирає рюкзак з речами –
З ним спозарання у путь рушає.
Толя спиняється лиш на мить,
Кави міцної аби купити.
Мозок, неначе двигун, кипить –
Толя вже вкотре кидає палити.
Стільки роботи – хоч відбавляй!
Ліки, продукти у довгих списках.
Толя невтомний – усе купляє:
Пташка за пташкою... Риска... Риска...
Толя не лікар, не контролер,
В армії теж він не пригодився.
В Толі покликання – волонтер!
Всім помагає – і цим гордиться!
Більше б стрічати таких ось Толь,
Що заробляють мігрень, не гроші,
І про яких звідусіль говорять:
«Толя хороший!»
«Толя хороший!»
14 грудня
Можна впоратись з усім,
Коли гріє рідний дім…
А дім там, де я і ти –
Іншого вже не знайти.
Завершує збірку поезія, написана 30 жовтня 2023 року – у день, яким обривається хронологія цієї книжки. Це звернення до тимчасово окупованого Лівобережжя Херсонщини, де дорога додому вкрилася рубцями блокпостів, але надія на повернення все одно перемагає страх.
30 жовтня*
– Дорога до дому мого закрита.
Згадаю – і серце стиска, болить так.
Я знов загортаюсь у мирне літо –
Там стільки прожито і недожито...
Дорога додому взялась рубцями,
Згубилась між скритними блокпостами,
Справдешнім і мисленими світами –
Якою була, вона ввік не стане.
І хай усі мріють про мирне «після» –
Мій розсвіт впиняє вороже військо...
Мій дім вдалині, хоч і зовсім близько...
Боюсь йти вперед.
– Ти іди, не бійся!
*Тимчасово окупованому лівому берегу Херсонської області.
Джерела
1. Мовчан Альона. Дім/Дим: поетичний щоденник війни / Альона Мовчан. – Київ : ФОП Степурін Ігор Миколайович, 2023. – 42 с.
2. «Дім/Дим: поетичний щоденник війни»: у Херсоні презентували збірку віршів місцевої поетеси [Електронний ресурс] : [репортаж на каналі «Суспільне Херсон»] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=Zkk1QlfI7Ag. – Назва з екрана. – Дата публікації : 18.12.2023. – Дата перегляду : 19.11.2026.