Як не стало між нас Гончара — Все одно що не стало в нас батька. Тільки не для манкурта-горбатька Ця пекельно палюща жура. Чарівник із полтавських земель, З піднебесся людського огрому. В тихім голосі, в слові твердому Золотіло, як родимка, «ель». З переглум'я буремних доріг Знаменосцем стояв до загину І над славу любив Україну, Україну над славу беріг. Ну, а слава за шал у труді, За вельможність Олеся любила. Коли кривда люшнею гатила — Підставляла рамена круті. З лона волі правічних нескор, Злого рабства спаливши недугу, Звівся в небо немрущого духу Гончаревого слова Собор.
Володимир Забаштанський
|