В. Забаштанський "Собор"

Як не стало між нас Гончара —
Все одно що не стало в нас батька.
Тільки не для манкурта-горбатька
Ця пекельно палюща жура.
Чарівник із полтавських земель,
З піднебесся людського огрому.
В тихім голосі, в слові твердому
Золотіло, як родимка, «ель».
З переглум'я буремних доріг
Знаменосцем стояв до загину
І над славу любив Україну,
Україну над славу беріг.
Ну, а слава за шал у труді,
За вельможність Олеся любила.
Коли кривда люшнею гатила —
Підставляла рамена круті.
З лона волі правічних нескор,
Злого рабства спаливши недугу,
Звівся в небо немрущого духу
Гончаревого слова Собор.

Володимир Забаштанський